Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Мамо, а у нас сьогодні в садочку був день творчості- тараторить лялька на шляху додому- вихователька сказала що ми можемо малювати що завгодно..
-Тобі сподобалося?
-Не дуже, вони всі такі дурні.Хтось намалював квіточку, хтось сонечко, простенько правда?
-Ну чому?Ти ж сама сказала що малюнок на вільну тему, і кожен може намалювати те чого найбільше хоче..
-Мам найбільше хотіти намалювати сонечко?Ти що куку- моя крихітка робить доволі серйозний вираз, і зараз вона така кумедна що я ледве стримуюся щоб не розсміятися.
А потім починає продовжувати свою цікаву розповідь, все що мені лишається це слухати..
-Ну от Матвійко, він намалював машину, таку гарну і круту, оце я розумію мрія.Він сказав, що коли виросте то матиме таку ж і обов'язково мене на ній покатає..Класно правда?
-Щось багато останнім часом серед нас твого Матвійка, ану розповідай він тобі подобається?- ловлю її за носик, та зупиняюся навприсідки..
Менше всього хочеться щоб між мною і донькою були якісь недомовленності, хочу бути для Настусі найкращою і близькою подругою, щоби вона не соромилася розповідати навіть самі найпотаємніші таємниці.
-Мам ну ти що?- тяжко видихає, і на личку вимальовується обурення- ми ж друзі, просто друзі, і взагалі він сказав, що я не в його смаку..
-Ого...А хто ж у його смаку?
-Він любить одну дівчинку, а вона на три роки за нього старша..
-Ну знаєш з часом може все змінитися, а раптом в майбутньому він захоче на тобі одружитися?- хочу вивести свою малечу із зони комфорту, тому починаю трішки підглузовувати..
-Що?Фу...Нам не можна одружуватися ми ж друзі!Мамо, як ти це не розумієш..
-Ну добре, добре..Розкажи мені краще, що ти намалювала?
-Не важливо..Матвійко сказав, що це моя хвора фантазія і посміявся..
-Як він посмів.Нікого не слухай ніколи, роби і твори те що вважаєш за потрібне- даю дієву пораду доньці, і дуже сподіваюся що вона них засвоїть, хоч ще й дуже маленька.- так що ти намалювала?
-Лист- вже тихіше вимовляє ляля опустивши оченята в землю..
-Лист Дідусю Морозу?- видаю припущення.
-Мамо де логіка?Писати листа влітку???
-А кому ж адресувався твій лист якщо не секрет?
-Татові..
Почувши ці слова від донечки, я просто завмираю.Тату?Вона чекає свого татка..А як мені ще їй пояснити, що тато не знає про неї, адже малеча так чекає і вірить.
-Я намалювала листа, на якому зоображений тато, він їде машиною по всій земній кулі, і зовсім скоро його машинка добереться і до нас, і ми вже разом поїдемо подорожувати по світу.А Матвійко сказав, що мій тато ні в яку навколоосвітню подорож не поїхав, а просто нас кинув, так само як його тато маму..Матусю це ж не правда, татко повернеться?- на мене з надією дивляться два маленьких карих вогника, а я ледве стримую сльози
Її слова дуже розчулили мене, і хоч я знаю що вчинила неправильно, обманюючи її, але менше всього мені хотілося б відбирати у її віру.
Коли розмова про тата вперше торкнулася нас з донею, я вирішила трішки пофантазувати.
Ну не буду ж я розказувати банальне, тато пілот і загинув при виконанні бойового завдання, а правду сказати про те що ми з її татом розлучилися, і він навіть не знає про її існування я не можу, її дитяча свідомість просто такого не зрозуміє.
Ось і виникла ідея про те, що тато наш поїхав у навколоосвітню подорож, при завершенні якої він знову повернеться до нас.
Ввечері за чашкою чаю поринаю у свій маленький світ роздумів.Здається така весела банальна розмова з донечкою, а совість всеодно гризе душу.
Я знаю що не мала такого права обманювати Настю, а ще я не мала права приховувати доньку від Андрія.Адже це не чесно по відношенню до нього.
Та на момент коли я дізналася про вагітність він був уже одружений.А тому я просто не мала права руйнувати його сім'ю.
-Ти якась сьогодні не така- до мене підсідає Діана і здається дещо помічає- щось трапилося?
-Трапилося..І дуже багато чого- масажними рухами потираю лоб, щоб хоч якось зменшити напругу..
-Ну тоді, чайом не обійтися- дівчина дістає з холодильника пляшку з червоним вином..
-А привід?
-Хіба нам повинен привід..Взагалі то в Італії бокал в день це норма, а ми чим гірші?
-Діан ми не в Італії- хмикаю..
-Так що трапилося?- подруга налаштовується на розмову, а я розумію що якщо просто зараз не поділюся то не засну.
-Я сьогодні бачила Тихонова- вимовляю з зупинкою, неначе знову намагаюся збагнути, що це був дійсно він мій Андрійко;
-Що справді?І що?Як він він відреагував на вашу зустріч?- Діана здається у весь цей час навіть не дихає..
-Як і велика кількість ображених чоловіків, зробив вигляд що не знає мене- посміхаюся, хіба не цього я добивалася, я зробила все для того щоб він викреслив мене з свого життя, так навіщо роспускати зараз соплі..
-І ти не сказала йому про лялю?
-Ні.І ти ніколи не скажеш..Він не повинен дізнатися про мою маленьку таємницю..
Маленька таємниця- це наша донечка, моє щастя і єдина втіха..Коли ми з Андрієм розлучалися, я й гадки не мала що незабаром отримаю такий бажаний сюрприз у вигляді двох червоних смужечок на тетесті.
Я зроблю все, щоб він ніколи не дізнався про донечку..
-А ти мені так і не розказала, що ж між вами тоді трапилося..- Діана дійсно вчинила тоді дуже мудро і не стала лізти в душу зі своїми розпитуваннями, за це я їй дуже вдячна.
-Я просто зрозуміла що ми зовсім різні, і не підходимо один одному
-Що?І довго ти думала таке ляпнути?- подруга ні крихти не вірить у цю маячню, і чекає від мене реальних пояснень
-А що ти хочеш почути?
-Правду.
-Вона більше нікому не потрібна
-Ти дурепа?Як можна розійтися з тим без кого просто не можеш дихати?Я ж бачила в якому стані ти до мене приїхала, і ожила лише після народження Насті..То про яку ти правду зараз говориш.Кому вона потрібна?Тобі?Андрію?Чи може Насті?Скажи.
-Це надто складно, але на той момент я вважала що так дійсно буде краще для всіх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.