Читати книгу - "Вибране, Гарегін Нжде"

Бездухові люди керуються випадком. Знайте, що ті, хто постійно говорять про небезпеку, але не про відродження і перемогу, ті позбавлені духу. Їхня найбільш прагматична й поміркована політика буде безцільною.

Те, що нині маємо духовий занепад, політичний песимізм, вульгарність життя, роз’єднаність нашого народу, є результатом відсутности духу.

“Туреччина і Греція підписали договір про дружбу – Греція, яка заради “великої ідеї” втратила більше мільйона людей”, – пише “Нор Ор” і вважає такий підхід “прагматичним”. Що за наївність? Греки відмовилися від ідеї Великої Греції не тому, що вважали це мудрим і вигідним, а тому, що сили їхнього духу були здатні захистити лише нинішні вузькі кордони їхньої батьківщини, й не більше.

Маміконйани, чия мораль була дуже вимоглива до характерних бойових якостей вірменина, для яких світ був ареною героїчних чинів, а не ринком і для яких життя не мало ціни, були здатні поєднувати християнство і державність. Це пояснює те глибоке відчуття святині, що протягом віків була матір’ю їхнього неперевершеного героїзму. “Без Вартана і Маміконйанів Вірменія нізащо б не збереглася”, – учить вірменська історія. Ця сама істина, звичайно ж, актуальна й сьогодні.

Заслужити лідерство означає завжди бути гідним наслідування. Людина – індивідуально чи в колективі – завжди та віддано наслідує лише тих лідерів, які сильні духом.

Такі були Маміконйани – наслідуймо їх, бо нема вищої національної чесноти, ніж іти шляхом національних лідерів і полягти хоробро “заради нашої рідної землі та нашої нації”. Саме так ми розуміємо таронаканутюн.

“Орел Тарону”, Софія, 1938, №5-6

ПРОБЛЕМА СИЛИ

(витяг із промови Ґареґіна Нжде про духове оновлення)

Сьогодні нації стоять перед проблемою сили, це однозначно. Народ кане у вічність, якщо тікає від цієї проблеми чи має складнощі в її вирішенні.

Проблема сили обумовлена та вирішується у зв’язку з проблемою духового оновлення народів. Аби стати сильними, відданими, а також бійцями, народи подібно особистостям повинні оновити самих себе. Коли народи втратять здатність оновлюватися, то люди втратять свою віру в життя, у творення і в боротьбу.

Вірменин явно нещасливий, бо частина його інтелігенції не зрозуміла, що найбільш сутнісне в житті нині внутрішньо неспокійних націй – це не адміністративна система, а пробудження індивіда і мас – оновлення їхніх душ. Усі народи духово оновлені або намагаються оновитись. Того й відбулися революції поглядів сучасних італійців, німців, угорців. Також через те сучасна людина більш активна, продуктивна і сповнена ентузіазму.

Поїздіть по різних країнах і ви побачите, що народи керовані національним натхненням щиро задоволені життям, бойовим духом і жертвою, бо вони систематично працюють над подоланням внутрішніх і зовнішніх викликів своєму існуванню. Все те, що вчора здавалося неясним, незрозумілим і нелогічним, тепер через оновлення стало точним – ясним і зрозумілим. Отепер творіння знайшло свого творця – свою внутрішню підтримку. Тому воно сьогодні більш надійне та спокійне. Такий стан душі сучасних націй. Єдиний виняток – це наш народ, або його найбільша частина, що залишається таким слабким і безпомічним, що його можна назвати нещасним. Біди, заздрість і брутальність цілковито панують у його житті, бо брак зусиль, ревнощі та задоволення перетворили його в жертву ранньої старости (нещастя), страху (підступности) і скептицизму (нігілізму). Сучасний вірменин це непоправний песиміст. Біди, нещастя і втрата Карсу – це для нього вічне. Вірменин, що не оновився, подібний до глухої стіни. Він не здатен погоджуватися, розуміти протилежне та приймати його, а все тому, що залишається старим, скам’янілим Адамом. Це правда, що вірменин став свідком революції в своїй країні, проте він навіть не намагався оновитись, аби подолати свої слабкості. Він так і не збагнув, що революція це народження нового зі старого, народження нової людини, нової свідомости, нового сприйняття життя. Тільки активний оновлювач може бути революціонером. Будь-яка справжня революція – це оновлення. Тільки відроджений індивід здатен правдиво служити батьківщині та своїй нації. Перше, що необхідно – це духово оновлений вірменин.

Національна релігія протидіє якій-небудь серйозній спробі оновлення. Лише ті, у кого кам’яне серце і хто неосвічені, не знають, що оновлення народу можливе виключно з допомогою або нового покоління, або його предків.

ТАРОНАКАНУТЮН оновлює; це принцип наслідування. Він говорить: “Будь подібним до маміконйанового вірменина, який був великий як своїм священним почуттям до батьківщини і нації, так і своєю незламною волею померти заради них”.

Оновлення це формування своєї внутрішньої людини відповідно до улюбленого образу. ТАРОНАКАНУТЮН – це формування вірменина відповідно до образу маміконйанового вірменина.

Народ, який пізнав силу своїх предків і присоромлений своїми щоденними слабкостями, здатен пройти через оновлення.

У ці важкі й відповідальні дні, сповнені ганьби і зобов’язань, до кого нам звертатися? Чи пробачить Вірменія нам наші слабкості та незнання? Чи пробачать маміконйанові прабатьки того, що ці слабкості та незнання відволікають вірменина від його справи?

Наш нарід, який більше не залишається вірменським і перестав панувати на батьківщині, який нездатен побачити хоч якийсь вихід у цьому світі та шукає свій хліб насущний, може зберегтися тільки шляхом справжнього оновлення. Цей шлях – наслідувати Маміконйанів – це ТАРОНАКАНУТЮН.

“Орел Тарону”, Софія, 1939, №11

ІНТЕРВ’Ю ГАЗЕТІ “РАЗМІК”

“Размік”18: Триває війна і сили темряви знову змовилися проти нашого існування й намагаються очорнити добре ім’я нашого народу. Вірмени в діаспорі не виявили належної пильности навіть за цих умов. Чому?

Ґ. Н.: Вони з’ясовують стосунки та зводять наклепи один на одного. В історії Вірменії такий же психологічний стан був за часів Нерсеса Великого19. Із прикрою гіркотою слід зауважити, що майже нема істотної різниці психологічних станів того періоду і нинішніх діаспорних вірмен. Психологія однакова, різняться лише форми вираження.

“Размік”: Які причини такого психологічного стану?

Ґ. Н.: Це психологічні страждання, спричинені століттями нестачі свободи, які вірменська революція була б нездатною подолати. Остання, на жаль, так і не виросла в революцію, яка б змінила внутрішню психологію. Через те більшість нашого народу залишається пасивною і виступає проти наших політичних партій, не оновлюється і не відроджується.

Іноземне ярмо сильно відчужило вірмен від їхньої сутности і знизило їхній національний престиж.

Нестача свободи завжди супроводжувалася масовими вбивствами та гоніннями від часів короля Ардешіра Сасаніда20 й аж до останнього геноциду вірмен. Вороги, що коли-небудь панували на нашій землі, хоч і різнилися племінним походженням, релігією, та всі вони прагнули завадити нашому біологічному виживанню і правити вічно. Періодично вони винищували нашу еліту та її найбільш важливих і провідних елементів. Нам добре відомо, що