Читати книгу - "ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс"

А зараз МакКоннелл попросив про годинну зустріч із президентом, щоб отримати дозвіл на кібервійну в Іраку. Буш дав «зелене світло» через 15 хвилин.

Стасіо прибув до Іраку на базу передового розгортання Таджі, запорошену рівнину в сільській місцевості на північ від Баґдада, колишню базу Республіканської гвардії, а ще раніше фабрику з виробництва хімічної зброї. Таджі розташований у спекотному сунітському трикутнику – епіцентрі опору американським збройним силам. Саму базу та її окремі підрозділи обстрілювали з мінометів і підривали за допомогою саморобних вибухових пристроїв близько 150 разів на день. Щоразу, коли загони виходили на патрулювання, на них очікували засідки або закладені на дорогах міни. І Таджі не був єдиним таким місцем. Ситуація в Іраку була вкрай напружена. Минулий рік став для коаліції одним із найкривавіших – загинуло майже 900 осіб, а 2007 рік міг навіть побити цей рекорд. Місяць прибуття Стасіо ознаменувала найбільша кількість жертв із січня 2005 року. Майже всі загиблі були американцями. Кількість загиблих іракських цивільних порахувати важче, але вона також була високою і, за достовірною інформацією, наближалася до 30 тисяч осіб протягом 2006–2007 років, що удвічі більше, ніж на початку війни.

Нова хвиля військових повинна була забезпечити безпеку в Баґдаді й найнебезпечніших околицях міста, вивільняючи додаткові сили для переслідування бойовиків і захисту цивільного населення. Генерал Дейвід Петреус, людина, якій Буш доручив зробити останню відчайдушну спробу зупинити опір, бачив два варіанти боротьби: укласти союз із тими повстанцями, яких можна переконати перейти на бік американців або принаймні скласти зброю, а решту захопити в полон чи знищити. Останніх Петреус називав «непримиренними».

Спочатку новоприбулі сповільнили процес і додали збентеження. Здавалося, командири Стасіо в Таджі не знали, що робити з раптовим напливом нових солдатів. Проте Стасіо та його знайомий аналітик із Форт-Льюїса повернулися до «навчання». Вони організували місце праці на старому складі боєприпасів і вийшли на зв’язок із підрозділами, які вже повернулися додому і тепер працювали в інформаційному центрі у Форт-Льюїсі. Ці підрозділи стали одними з точок зворотного зв’язку. Стасіо контактував із ними за допомогою захищеної комп’ютерної мережі, а потім під’єднався до урядових інформаційних баз даних, які просто тонули в нових розвідданих. Масштабна мережа стеження на всій території Іраку постачала новими сигналами, новими даними. Нарешті Стасіо міг відчути себе Лестером з «Дротів».

Стасіо почав вибудовувати діаграми мереж бойовиків, аналізуючи сигнали їхніх стільникових телефонів для визначення зв’язку між ними й місця їхнього розташування. Він відсилав ці звіти назад до Форт-Льюїса, а відтак витягував іще більше інформації з урядових баз. У той самий час команда у Форт-Льюїсі почала працювати над складанням повної картини для звіту. Якою є племінна структура регіону, в якому розташований Таджі? Хто й до кого лояльний? На які важелі можуть натиснути американці, щоб зруйнувати союзи, підбурити одну групу проти іншої або переконати третю групу перейти на свій бік?

Мобільна мережа Іраку стала для розвідки золотою жилою. Після усунення від влади Саддама Гусейна послуги контрактного мобільного зв’язку стали популярним бізнесом. Безпровідний зв’язок був дешевшим за традиційний, тому мобільні телефони набули неабиякого поширення. До вересня 2004 року, лише через 18 місяців після початку американської окупації, АНБ розробило секретну методику, яку американські спецпідрозділи називали «знахідкою», позаяк вона дозволяла визначати місце розташування навіть вимкненого стільникового телефону. Кілька років потому військові підрахували, що ця методика дозволила їм виявити близько тисячі нових цілей, зокрема й багатьох членів іракського підрозділу «Аль-Каїди».

АНБ мало доступ до іноземних телекомунікаційних мереж за угодою з американськими операторами зв’язку. Цим компаніям щедро платили: за словами одного з колишніх керівників, за право доступу агентів до приватних мереж і даних кожна компанія отримувала десятки мільйонів доларів щороку. Деякі компанії операторів зв’язку частково належали іноземним інвесторам. Щоб отримати від федерального уряду ліцензію на роботу в Сполучених Штатах, їм доводилося підписувати контракт, який гарантував американським розвідслужбам безперервний доступ до мереж, що дозволяв реєструвати телефонні дзвінки й записувати розмови. Наприклад, угода, укладена з компанією Level 3 Communications, навіть дозволяла скористатися «рубильником», тобто за наказом американського уряду компанія мусила розірвати всі сеанси зв’язку за допомогою телекомунікаційних кабелів, що йдуть морським дном до США. Це був захисний захід, покликаний блокувати мережу від зараження шкідливим програмним забезпеченням або зупинити передання даних у разі кібератаки.

У деяких випадках інформацію з іноземних мереж зв’язку можна було перехопити навіть з території Сполучених Штатів. Цей спосіб перехоплення даних зазвичай застосовували для аналізу трафіку електронної пошти, велика частина якого проходить кабелями й роутерами, розташованими в США. Якщо АНБ не мало дозволу під’єднатися до лінії зв’язку, воно потай проникало в комунікаційну мережу. У 2005 році у викривальній статті для одного галузевого журналу колишній морський піхотинець, який працював на розвідку за контрактом, зауважив, що мобільний зв’язок і безпровідна технологія передачі даних стали основним методом виходу в інтернет для сотень мільйонів осіб у всьому світі. «Ця тенденція дає силам союзників безпрецедентні можливості, дозволяючи збирати інформацію за допомогою перехоплення пакетів даних у безпровідних мережах, – писав він. – Західні розвідслужби здатні моніторити трафік, установлюючи неавторизовані точки доступу, проводячи цілеспрямоване перехоп­лення трафіку безпровідних мереж і аналізуючи зібрані дані. Збір інформації за допомогою безпровідних мереж дає унікальну можливість проводити операції в різних країнах без співпраці з місцевою владою».

Переклад: безпровідні телекомунікаційні мережі були мрією шпигунів. І ця мрія втілилася в життя в Іраку.

Стасіо не знав нічого ані про доленосну зустріч в Овальному кабінеті, ані про рішення президента Буша. Проте незабаром він побачить їхні плоди. Завдяки доступу до вхідних і вихідних телекомунікаційних мереж АНБ почало перехоплювати й зберігати інформацію про кожен телефонний дзвінок, про кожне текстове повідомлення або електронний лист, що перетинав кордон країни. Це стало наріжним каменем нової стратегії: збирання всіх даних і виявлення завдяки їм мереж терористів і повстанців.

Телефони ворогів перетворилися на пристрої для стеження. За сигналами з мобільного телефону можна визначити його місце розташування на карті. В Іраку було кілька місць, в яких точна тактична розвідка була такою ж необхідною, як в Таджі – місці дислокації військової бази, до якої належав Стасіо. Головний шлях постачання, шосе Тампа, пролягав через базу й тягнувся на північ у напрямку міста Балада у сунітському трикутнику. Шосе Тампа було найважливішою артерією, яку американські військові використовували для доставки вантажів