Читати книгу - "Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання. Наполеон Гілл. Думай і багатій. Лао Цзи. Дао-де-цзин. Джеймс Аллен. Як людина мислить"

Життя суддя суворий —

«Отримай, що просив»,

Та є ціна усьому,

Будь-ласка, заплати.

Ти краще усвідомлюй

Цю істину просту,

Як просиш ти багатства

Отримаєш його.

Як бажання може перехитрити матінку-природу

В якості кульмінації до цієї глави я хочу розповісти вам про одного з найбільш незвичайних людей, яких я коли-небудь знав. Я вперше побачив його двадцять чотири роки тому, через кілька хвилин після його народження. Він народився без вух, і на думку лікаря ця дитина була приречена бути глухою та німою все своє життя.

Але я був не згоден з думкою лікаря. Я мав на це право, адже я був батьком цієї дитини. В мене теж була своя думка на цей рахунок, але я висловив її НЕ вголос — я висловив її своєму серцю. Я прийняв для себе рішення, що мій син буде чути та говорити. Нехай Матінка-природа і дала мені дитину без вух, але вона не може змусити мене змиритися з цим нещастям.

У глибині душі я знав, що мій син буде чути та говорити. Як? Я був упевнений, що є якийсь спосіб, і я знав, що знайду його. Я згадав слова безсмертного Емерсона: «З усіх боків нас навчають вірі. Нам залишається тільки бути слухняними і смиренними. Для кожного з нас є шлях, і, прислухаючись, ми зрозуміємо, який напрямок є правильним».

Що це за правильний напрямок, запитаєте ви? БАЖАННЯ! НАЙБІЛЬШЕ НА СВІТІ Я бажав, щоб мій син не був глухонімим. І я ні на мить не зрікся цього бажання.

Багато років тому я писав: «Наші єдині обмеження — це ті, які ми встановлюємо в нашому власному розумі». Але тоді я вперше замислився, чи дійсно це правда. На ліжку переді мною лежала новонароджена дитина без природного органу слуху. Навіть якщо він і зможе чути та говорити, він буде явно знівечений на все життя. Звичайно, це було обмеження, яке ця дитина не сама встановила у своєму розумі.

Що я міг вдіяти в тій ситуації? Я повинен був знайти спосіб прищепити цій дитині своє власне палке бажання вигадати спосіб і алгоритм передачі звуку в його мозок без допомоги вух.

Як тільки мій син став досить дорослим для цього, я почав наполегливо наповнювати його розум непереможним бажанням чути, щоб Природа, відомими тільки їй методами, трансформувала це бажання у реальність.

Всі ці думки постійно крутилися у моїй власній голові, але я нікому про це не говорив. Кожного дня я знову і знову повторював свою обіцянку не миритися з глухотою сина. Коли він підріс і почав помічати оточуючі його речі, ми помітили, що він все ж трохи чує. Коли він досяг віку, коли діти зазвичай починають говорити, він не намагався говорити, але по його діям ми бачили, що він міг чути певні звуки. Це було все, що мені потрібно було знати! Я був переконаний, що якщо він міг чути, нехай навіть зовсім трохи, він може розвинути цю здатність ще більше. Потім сталося те, що дало мені яскравий промінь надії. І сталося це, як зазвичай буває, геть несподівано.

Ми придбали патефон. Коли наша дитина вперше почула музику, вона була просто в неймовірному захваті, і, звичайно ж, забрала його собі. Незабаром в нашого сина навіть з'явилися певні улюблені записи. Якось він програвав одну платівку знову і знову, майже дві години, затиснувши зубами край корпусу програвача. Ми не розуміли важливість цієї самостійно сформованої їм звички до тих пір, поки через деякий час не дізналися про так звану «касетну провідність» звуку.

Незабаром після того, як син забрав собі патефон, я виявив, що він міг чути мене досить чітко, коли я говорив, торкаючись губами його скроні. Це відкриття дало мені необхідні засоби, за допомогою яких я почав втілювати в життя своє палке бажання — допомогти моєму маленькому синові розвинути слух і мову. На той час він почав робити короткі уривчасті звуки, намагаючись вимовити певні слова. Перспектива була далеко не обнадійлива, але БАЖАННЯ, підкріплене ВІРОЮ, не знає слова «неможливо».

Переконавшись, що він розрізняє мій голос, я відразу ж почав вселяти своєму синові бажання чути та говорити. Незабаром я виявив, що йому подобаються казки на ніч, тому я почав вигадувати розповіді, які закликають його розвивати впевненість у собі, уяву та гостре бажання чути та бути нормальним.

Зокрема, була одна історія, яку я часто йому повторював, надаючи їй все нові відтінки та деталі. Метою цієї історії було навіяти йому думку про те, що його недуга була не недоліком, а навпаки цінним надбанням. Незважаючи на те, що філософія, дослідженням якої я тоді займався, стверджувала, що КОЖНА НЕВДАЧА НЕСЕ У СОБІ рівнозначну МОЖЛИВІСТЬ, я повинен вам зізнатися, що не мав ні найменшого уявлення, як таке нещастя як відсутність вух могло коли-небудь стати надбанням. Проте, я продовжив навіювати йому цю філософію у вигляді казок на ніч, сподіваючись, що прийде час, коли він знайде який-небудь спосіб використовувати своє, вибачте на слові, каліцтво для якоїсь корисної мети.

Розум прямо говорив мені, що у долі навряд чи знайдеться адекватна компенсація за відсутність вух і слуху. Але моє Бажання було підкріплене вірою, тому воно заглушало голос розуму і надихало мене не здаватися.

Коли я аналізую всі ці події у ретроспективі, я бачу, що у значній мірі саме віра сина в мене принесла такі вражаючі результати. Він вірив у все, що я йому говорив. Я навіяв йому ідею, що він має очевидну перевагу перед своїм старшим братом, і що ця перевага не раз допоможе йому у житті. Наприклад, вчителі у школі, бачачи, що у нього не було вух, проявляли до нього особливу увагу та ставилися з надзвичайною добротою. Його мати подбала про це, домовившись із вчителями, щоб ті приділяли йому додаткову увагу. Я також навіяв йому ідею, що коли він стане досить дорослим, щоб продавати газети (чим вже займався його старший брат), він отримає велику перевагу над братом, тому що люди будуть давати йому більше грошей за його газети, бачачи, як незважаючи на свою недугу, він так старанно працює.

Згодом ми помітили, що поступово слух нашого сина покращився. Більш того, він абсолютно не соромився своєї недуги. Коли йому було близько семи років, він вперше продемонстрував, що наші методи «навіювання» мали успіх. Протягом декількох місяців він дуже