Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

задрімав і, схилившись головою на книгу, заснув. І бачив уві сні юнака одного світлого, що торкнув його за плече палицею, яку в руці тримав, і мовив: "Встань, Вавило, мертвий тебе чекає". Вавила ж, збудившись, наляканий був ангельським явленням, побіг сповістити те блаженній Євдокії і просив її, аби швидко його відпустила. Вона ж, скликавши всіх сестер, сказала до нього: "Сестри і матері мої, що мені радите чинити щодо того, про що цар пише до моєї нікчемности?" Вони ж єдиними устами прорекли: "Духа Святого благодать наставляє тебе. Пиши до царя, що є Богові угодним". Блаженна ж, помолившися досить, сіла і написала до царя так: "Я, бідна жінка, не відаю, чому твоя держава грамоту свою до мене прислати зволила, бо окаянна я і гріхів сповнена. В таких і стількох беззаконнях совість моя мене викриває, не маю сміливости до Христа, Бога мого, щоб вмолити Його змилосердитися над тобою і віддати тобі сина твого живим. Сподіваюся ж на певну благодать і силу Господа мого, що коли ти всім серцем повіриш в істинного Бога, який мертвих воскрешає, і покладешся на Нього без сумніву, то явить на І тобі і на синові твоєму велику свою милість. Недобре-бо людині прикликати святе і страшне ім'я Його і про щось Його просити, якщо спершу чистою душею не повірить у Нього. Якщо всією душею повіриш, побачиш велику силу безсмертного Бога, милосердя ж Його сподобишся і насолодишся Його благодіяннями". Так написавши і запечатавши хартію трьома хресними знаменнями, віддала посланцеві і відпустила його. Тривун же повернувся до царя, спочатку не віддав йому писання Євдокії святої, а насамперед поклав на груди померлого, прикликавши велегласно ім'я Христове, — і зразу мертвий прийняв життєву силу, і очі відкрив, і промовив, і встав, наче зо сну, живий і здоровий, — усі дивувалися і жахалися через преславне чудесне те видіння. Цар же голосно возвав, кажучи; "Великий Бог християнки Євдокії, істинний і праведний Бог, Бог християнський. Справедливо до Тебе звертається багато людей, благочесно чинять ті, що в Тебе вірують. Христе, Господи, прийми і мене, що йду до Тебе, вірю-бо в ім'я святе Твоє й ісповідую, що Ти один істинний Бог святий і благословенний навіки". Так увірував цар в Христа Бога, хрещений був від єпископа градського з жінкою своєю і з сином, що з мертвих воскрес, і з донькою на ім'я Геласія, і роздав милостині багато жебракам і убогим, і до блаженної Євдокії послав золота доволі на побудову святої церкви, і звелів на місцях тих, де свята Євдокія жила, граду бути створеному, і часто писав до неї, молитов її святих потребуючи. Робив поступ же цар у святій вірі і добрих ділах скоро, не через багато часу спочив у Господі, також і жінка його. Син же після того поставлений був дияконом, коли ж переставився єпископ града того, став єпископом замість нього. Ще ж і сестра його Геласія, зневаживши суєту світу й уникаючи шлюбу, Господеві на службу віддалася — пішла потай з двома євнухами своїми в монастир Євдокії святої і в ньому до кончини своєї прожила, працюючи і добровгоджуючи Богові ревно.

Коли ж беззаконний еллінський ідолопоклонницький закон здобув більшу силу і багато тих, що таємно працювали для істинного Бога, богоненависниками викриті були і до тої ж згуби неволею були примушувані, ~ у той час був в Іліополі-граді ігемон на ім'я Діоген, ревнитель богів своїх нечистих і служитель їхній найпалкіший, що гонив сильно тих, хто відмовлявся поклонятися ідолам. Він хотів був взяти собі за жінку вищезгадану доньку цареву Геласію, і батько ЇЇ цар Авреліян не відмовляв йому, допоки ж і сам у невір'ї перебував. А коли хрещенням святим просвітився, тоді не захотів за невірного мужа доньку свою віддати, хіба якщо той Христову прийме віру. Помер же в невдовгім часі Авреліян благочестиво, Геласія боялася, аби її насильно не викрали на шлюб Діогенові, — втекла, як же мовилося, в монастир Євдокії преподобної. І ніхто не міг знати точно, куди Геласія поділася, лише розходилася чутка, що у Євдокії десь ховається. Діоген же ігемон послав п'ятдесят воїнів взяти Євдокію як християнку на допит. Коли вони були в дорозі, явився Господь уночі Євдокії, кажучи: "Донько Євдокіє, пробудися і стій у вірі мужньо, прийшов-бо час визнати Ім'я Моє і прославити славу Мою. Приготований для тебе подвиг, ним же йди. Нападуть на тебе зразу чоловіки страшні, наче звірі, ти ж не бентежся і не жахайся, Я буду з тобою — близьким супутником і міцним помічником у всіх твоїх подвигах і трудах". Так закінчилося видіння те. Тим часом воїни перелізли монастирську стіну вночі. Те відчувши, преподобна вийшла до них, питаючи: "Чого тут потребуєте? Кого шукаєте?" Воїни ж схопили її і про Євдокію питали. Вона ж обіцяла їм зразу Євдокію в руки віддати, лише щоб її трохи відпустили. Побігши до церкви і у святий вівтар увійшовши, відкрила скриньку з пречистими животворними христовими тайнами і, частку тої великої Святині взявши, на грудях своїх сховала і до воїнів вийшла, кажучи: "Я Євдокія, беріть мене і ведіть до того, хто послав вас". Вони ж взяли її, вели з собою в путь. Була ж ніч безмісячна і темна вельми, і йшов перед святою юнак прекрасний і світлий, свічу несучи і путь їй освітлюючи. Був же то ангел Господній, його ж воїни не бачили ані світла того не помітили, лише сама Євдокія бачила. Хотіли ж воїни посадити Євдокію на худобину, але вона не захотіла і відповіла: "Одні на колісницях, инші на конях, я ж, уповаючи на Христа, Бога мого, пішо з радістю дійду". Коли ж вони дійшли до града, звелів ігемон Євдокію замкнути в темниці до двох днів - на третій день, темничого сторожа прикликавши, спитав, кажучи: "Чи не подав хто якої їжі чи пиття тій чарівниці?" Відповів сторож: "Так мені твоя милість, пане, що ані їдження, ані пиття ніхто не подавав їй. Бачив її, коли підглядав, що на землі ниць простерлася і поклони била [як же думаю] Богові своєму". Сказав ігемон: "Завтра допит і суд над нею вчиню, нині-бо иншими зайнятий справами".

Коли ж четвертий день настав, Діоген-ігемон сів на судищі і звелів поставити перед собою Євдокію. Бачивши її образом смиренну, в одязі поганому, долі пониклу, звелів слугам, щоб відкрили лице її. І зразу, коли було лице преподобної відкрите, просвітилося, наче блискавка. Нажахався Діоген, мовчав довго,