Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Хотіти я хотіла, проте несподівана компанія руйнувала не до кінця сформовані плани.

Не-людь по-своєму витлумачив моє вагання:

– Уже з нічними розмовляла? Не звертай уваги, вони від усього ніс вернуть, а забав простолюдинів їм ніколи не зрозуміти. Ну ж бо, збирайся, час розвіятися! Нудьга смертна в теперішньому Мелосі, як вважаєш? І чоловіка раджу попередити, адже підніме всю Сім’ю, бідолашний.

– А Арголін? – зрозумівши, що краще не сперечатися, зачепила я іншу важливу тему. – Нічого не чутно?

– Що йому станеться? Нехай хлопчик насолоджується свободою, поки може. Малдраб не вічний, не сьогодні-завтра стане Високість Величністю, а тоді прощавайте ігри з магією і гномівська любов. Та живий він, живий, не переживай хоч через такі дрібниці.

Нічого собі дрібниця! Але оскільки правитель Дивного Лісу так вважає… Ех, місцезнаходження принца на той момент хвилювало мене значно менше, ніж майбутня ніч. Записка нагадала, заради чого я напросилася в Пустку. Не те щоб брат відійшов на задній план, зовсім ні! Просто сталося дуже багато подій, від яких голова йшла обертом.

Неочікуване весілля без будь-яких (дуже сподіваюся!) зобов’язань, Сім’я з неможливими проблемами, вільне місто саме по собі… Кілька разів мене відвідувала зрадлива думка щодо того, чи хоче Няв, щоб його знайшли? І як можна відшукати душу? І чи погодиться він на чуже тіло? І… Як же багато, цих «І?»…

Спішно придумувати причину, з якої я не хочу йти на змагання в супроводі Лана, було ліньки.

– Це до ранку? Ні, не хочу, я ж не нічна!

Мила усмішка спрацювала. А, може, вампір і не прагнув моєї компанії.