Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Джеймс прокинувся не одразу. Йому знадобилося кілька дорогоцінних секунд, щоб усвідомити, що його стільниковий розривається. Він різко сів у ліжку, годинник показав половину п'ятої ранку, у грудях щось неприємно кольнуло. Поганий дзвінок.

Хлопець потягнувся за телефоном.

- Пітере?

З трубки долинав неясний шум, чиясь балаканина, стогін, звуки сирени та плач.

- Пітере!

- Джею, Джею…

- Пітере! Ти де? Ти в порядку?

- Джею, він мертвий, його вбили...

- Хто мертвий, про що ти?

- Мій батько... Тато, його більше немає... Я не знаю, не знаю, що сталося. Я просто… Джею, його більше нема.

- Де ти? - Джеймс стиснув руку в кулаці так сильно, що нігті віп'ялися йому в долоню.

- Ми будемо за п'ятнадцять хвилин, тримайся.

Джеймс кинувся до спальні Стівена.

~~~

Місіс Гаррісон запитала Джеймса, чому Пітера немає на уроці, і вирвала його з низки сумбурних роздумів. Горло стиснув спазм. Захоплений зненацька, Джеймс не знав, що відповісти.

- У нього сімейні обставини, - видавив він нарешті. Місіс Гаррісон окинула Джеймса пильним поглядом, його незвичний чорний і такий офіційний костюм, синці під очима. Тієї миті Джеймс ненавидів її всім своїм серцем. Інші викладачі виявилися тактовнішими, і питати не стали. Принаймні, до Джеймса з цим питанням ніхто з них не звертався. Невже директор не сповістив усіх?

Весь клас зараз пожвавішав і заговорив. Гул повис над партами, і погрожував перейти в безладдя. До Джеймса долинали уривки фраз:

- У нього хтось помер.

- Я не знаю, що думати, це міг бути будь-хто з нас.

- Зранку в новинах говорили…

- Це його батько.

- Помічник шефа поліції.

Місіс Гаррісон швидко навела порядок, і в класі знову запанувала тиша. Тепер уже гнітюча. Джеймс подивився на Марісу, яка самотньо сиділа за своїм столом. У темній сукні, очі на мокрому місці. Вони з Пітером розлучилися цього ранку. Джеймс знав це, адже він був присутній під час їхньої розмови. І вся тактовність світу не допомогла Марісі, що дошкуляла Пітерові розпитуваннями. Пітер холодно попросив її більше йому не дзвонити.

Джеймс з тривогою міркував про найкращого друга. Він радів лише одному. Вночі вони з Пітером домовилися, що Робустсони поживуть у них деякий час, доки до міста не приїде молодший брат покійного Абелара Робустсона - їхній дядя Манфред - щоб оформити опікунство та розібратися у справах. Пропозицію підтримав Стівен і його прийняли Робустсони, два брати, які сьогодні стали сиротами.

Джеймсу згадалася минула ніч. Вони з батьком прибули на місце події, від кількості миготливих вогнів паморочилося в голові, і Джеймс не скоро зможе забути сповнені німого жаху очі Пітера.

- Ми виявили машину на виїзді зі Спрінгфілда, на південному шосе, - крізь кошмар того, що відбувається, слухав Джеймс шефа поліції Япета. - Годі збагнути, що Абі забув там, - журився той.

Абелару Робустсону звернули шию. Миттєва смерть. На тілі виявили безліч забитих місць і переломів, вранці судмедексперти підтвердили факт насильницької смерті. По спині Джеймса пробігли мурашки і стали в горлі комом.

Він відчував як кам'яніють від напруги м'язи спини і рук, у грудях пульсував знайомий біль, але він не міг зараз дістатися до нього. Він мав подбати про свого друга.

- …Ви не знаєте, чи містер Робустсон мав ворогів?

- Ні. Я не… Я не знаю, - Джеймс відповідав на безглузді запитання сержанта весь ранок і ледве приховував своє роздратування та втому.

- Коли востаннє ви його бачили?

- Мм...Кілька місяців тому, наприкінці лютого, вони всією сім'єю приходили до нас у гості. Я не... - Джеймс намагався сказати що нічого не знає, але, замовкнувши на мить, усвідомив що у сержанта заготовлений набір питань, яких Джеймсу не уникнути. Він кивнув собі і полісмен продовжив.

- Ви товаришували родинами?

- Так, мій батько і містер Робустсон друзі з давніх-давен.

- І ви не помічали нічого дивного, може ваш батько був з ним у сварці?

- Ні, це неможливо, вони були добрими друзями...

- Де ви були цієї ночі? Як ви дізналися про те, що сталося?

Джеймс намагався викинути з голови допит, але окремі питання ще довго спливали в голові, заглушаючи голос розуму. Найбільше йому зараз хотілося, щоб вона стояла поряд і міцно стискала його руку. Джеймс знав, що нікого з них не побачить, але все одно обернувся, шукаючи підтримки.

Нікого.

Дихання почастішало, ніби йому довелося пробігти тривалий марафон. Джеймс напружено потер віскі вказівними пальцями.

Хто вбив містера Робустсона, маніяк? Чи були у нього вороги? Загиблий працював у поліції, а там у всіх є вороги зі злочинного світу. Ті, кого містер Робустсон посадив, чи хотів посадити. Ні, нічого не вказує на надзвичайну смерть.