Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Я плив за кілька метрів від «поверхні», хоча за потреби міг і крокувати, але, як мені пояснили, це на крайній випадок, якщо відмовлять двигуни.

– Довго ще?

У море я вийшов наодинці. Сам наполіг, і що далі від купола, то безглуздішою здавалася ідея.

– Зараз з'являться, – на тому кінці, на зв'язку зі мною, у куполі, перебував мер, а також інші зацікавлені особи, яких набралось близько трьох десятків.

Підводні човни стояли напоготові, з екіпажами, і мене запевнили, що, у разі потреби, вже за півтори хвилини вони будуть на місці.

Півтори хвилини.

Тільки, чи протримаюся я так довго…

Ось і піраміда. Межа, так би мовити.

Із завмиранням серця, я перетнув її.

Зупинився.

Хоч убийте, більше, ніж потрібно, не попливу! І взагалі, людина має жити на суші!

Вона з'явилася згори. Біле черево вдало маскувало манту і лише по причепах, я помітив «гостю». Тварина чи не тварина спікірувала на мене, швидко набираючи швидкість. І хоча ця манта була меншою за тих, з якими мені доводилося мати справу в басейні, за теперішніх обставин, вона здалася величезною.

Не стільки бажаючи виконати завдання, скільки від страху, я потягнувся, я наказав зупинитися, подумки наказав, але сильно, надіславши майже вбивчий імпульс, і... манта зупинилася. Не відразу, інерцію ніхто не скасовував, але тіло її вигнулося, і вона пройшла повз мене. Мені здавалося, я майже фізично відчув ті зусилля, яких коштував тварині цей маневр.

А наступною прийшла думка, і було в ній стільки здивування, і сталося це так несподівано, що в перші секунди я розгубився. Телепатичне спілкування не схоже на словесне. Сприймаються не фрази, а думки, емоції, образи. Однак якщо перекласти те, що відбувалося в слова, вийде приблизно таке?

– Хто ти? – здивування, нерозуміння.

– Я – людина, – образи човнів, мисливців за амонітами.

– Ти не схожий на людину, – ті самі образи.

– Я – людина, але я трохи відрізняюся від них.

– Ти спілкуєшся зі мною, – здивування, – ми намагалися, чому інші не відповідали нам? – нерозуміння.

– Вони не можуть, не вміють.

– Але ж ти можеш!

– Я відрізняюсь від них.

– Чого ти хочеш, людино? – цікавість, трохи неприязні.

– Миру, – всі позитивні емоції, які зміг зобразити.

«Руслане, Руслане, що там у тебе! Чому мовчиш. Мені посилати людей!» – надривався динамік у шоломі.

– Миру ... – теж позитивні емоції. – У нас був мир, ви збирали свої раковини, – образ молюсків, – ми не чіпали вас.

– Чому б не залишити все, як і раніше. Чому ви зараз нападаєте на нас?

– Ви вбили наших! – біль, гнів. – Напали та вбили!

– Ми не знали… не розуміли, з ким маємо справу. І ми не вбили, ми тільки поранили, – я показав картину першого зіткнення. Манту, справді, лише зачепили стрілою, вона залишилася живою. – А потім, ви напали та вбили людей. Але не час з'ясовувати, хто винен. Я тут не для цього…

– Ні, ні, вбили, вбили перші, без причини! – і мені показали ту саму картину, перший конфлікт, лише очима мого співрозмовника.

Ось манта зачіпає мисливця, ось він перекидається, підпливає прилипала, і з човна відкривають вогонь. Манта відпливає, жива. Прилипала падає, мертва. – Вбили! – повідомляє співрозмовник.

А я починаю розуміти, точніше вже зрозумів.

– Прошу вибачення, – гранична щирість і жаль, – від себе і від імені всіх людей. – Манта плаває неподалік, можливо, збираючи свій планктон. Прилипали плавають колами, довкола мене. – Дайте нам шанс, ні, не виправити, мертвих не повернеш, але показати себе з кращого боку. Заберіть кордони, нам потрібні, дуже потрібні раковини, – образ амонітів, – і можу пообіцяти, ми більше не чіпатимемо вас. Ну, а якщо порушимо, ви знаєте, що робити.

Роздум, зневіра, втома.

– Самі ми не можемо ухвалити рішення. Ми порадимося. Ми подумаємо.

«Руслан, Руслан, – кричав мер. – Що в тебе!"

"Я повертаюся", – стомлено відгукнувся я.

Повертаючись, я думав, чи не дав я поспішних, необачних обіцянок. Люди завжди люди і завжди знайдеться той, кого дратуватимуть ці розумні риби. І чому він повинен плавати, озираючись на них!

З іншого боку – місцеве розумне життя. Куполи наповнять численні комісії та чиновники, які стануть стежити за дотриманням прав аборигенів, а ще вчені, а ще... телепати, ну хоч один, бо без нього, без нас налагодити спілкування, принаймні спочатку, не вдасться. Отже, хоч один із моїх братів, перестане бути катом.