Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— А сили вистачить, Мовере?

— Бачу, ти мене не забула, Рей, — навіть у темряві було видно, як чоловік посміхається.

— Тебе забудеш, Мовере! — Арейна обрушила на нього вогняну стіну, але той спритно відбив атаку. — Дивись лишень, щоб я тебе не вбила.

— Не вийде, красуне!

— А в тебе вийде? Тобі ж не вистачить духу мене вбити!

— Вистачить, моя люба. Накази не обговорюються. Може, я особисто й змилувався б над тобою, якби ти погодилася бути моєю, але вирішую не я, ти ж знаєш.

Темні атакували без зупинки, зрідка їхня магія проривалася і в наш бік. Тривожачись за нас з Айною, я виставила щит. Атакувати я не наважувалася, нехай Арейна з Кадерном самі розбираються, а я битиму лише тоді, коли в цьому виникне гостра необхідність. Краще зберегти сили, поки вони є.

Коли мені почало здаватися, що сили Арейни з Кадерном почали вичерпуватися і перевага більше не на їхньому боці, праворуч яскравим білим світлом спалахнув портал і з нього вийшло п'ятеро бойових магів у формі відділу міського захисту. Ну нарешті!

Головний із темних магів, якого Арейна називала Мовер, тієї ж миті втік у темному порталі, а двох інших бойові маги схопили. Швидко переговоривши зі своїми колегами, Арейна підійшла до нас.

— З вами все гаразд, дівчата?

— Так, все добре, — відповіла я, бо Айна була надто налякана, щоб говорити.

— Темна магія вас не зачепила?

— Ні.

— Ти впевнена, Кетто? — Арейна пильно подивилася на мене. Моя впевненість якось одразу ослабла. — Давайте з нами у відділення, перевіримося про всяк випадок. А потім вас відправлять порталом прямо до академії.

Я не стала сперечатися і пішла разом із Арейною. Їй видніше, що краще робити після нападу. Нас швидко перевірили і, не знайшовши ні в кому слідів темної магії, зібралися вже відправляти до академії, як тут я зіткнулася в холі з татом. Він рідко бував у відділенні у вихідні і його присутність тут мене здивувала, втім, як і його моя.

— Кетто, а ти що тут робиш?

Я коротко розповіла татові про те, що сталося. Він слухав мене не перебиваючи, тільки хмурився. Коли я закінчила, він невдоволено похитав головою і почав вимовляти:

— Кетто, ти ж доросла дівчина вже. Ти маєш розуміти, що зараз неспокійний час, а ти розгулюєш пізно ввечері містом. Нехай би ти зі своїм Демом гуляла, він може тебе захистити, але ви пішли вдвох із подругою. Чим ти думала? А якби Арейни не було поруч із вами? А якби тебе перетворили?

— Вони полювали на Арейну, а не на нас, тату, — нагадала я йому.

— Те, що їх послали за Арейною, ще не означає, що вони не напали б на беззахисних студенток, Кетто! — тато продовжував свої нотації.

— Я не беззахисна студентка! — обурилася я. — Я займаюся бойовою магією, ходжу на факультатив архімагеси Тіррени. Нехай я не така гарна в бою, як професійні бойові маги, але я краща за інших студентів.

— Може, ти й краща за інших студентів, доню, але вже точно не краще за темних магів, яких спеціально навчали вбивати.

— І що мені тепер замкнутися в чотирьох стінах і не виходити на вулицю?

— Так! Або сидиш в академії, або вдома, або виходиш тільки з Демом або будь-яким іншим бойовим магом, крім тих, звичайно, на яких полюють темні. Щоб я тебе без супроводу бойового мага на вулиці більше не бачив!

— Я повнолітня, тату! — наші крики привернули увагу половини працівників міського захисту, але мені було начхати. — Я робитиму, що захочу!

— Не будеш! Повнолітня вона! А розуму, як у дитини! — тато весь палав від гніву, таким злим я його бачила вперше. — Якщо дізнаюся, що знову гуляла без супроводу, замкну тебе вдома у твоїй кімнаті і не вийдеш звідти, доки не спаде загроза. І мені начхати на те, що ти повнолітня. Ти в мене єдина дитина, Кетто, і я не дозволю тебе перетворити на темну чи ще гірше — вбити. Якщо для цього мені доведеться замкнути тебе заради твоєї безпеки — я так і зроблю.

Мені хотілося ще багато чого сказати, але слова загубилися. Я розуміла, що він має рацію, що він злиться, бо турбується про мене. Усвідомлення того, що сталося, різко накрило мене і сльози потекли по щоках. Я справді могла постраждати. Це просто диво, що нас із Айною не зачепили.

— Ну чого ти, Кетто?.. — тата, як завжди, вразили мої сльози. — Іди до мене, моя дівчинко.

Я притулилася до міцних татових грудей, продовжуючи тихенько схлипувати і розмазувати сльози зі слідами туші на його сорочці.

— Вибач, я більше не буду, — тихо промовила я, соромлячись своєї істерики. Тепер усі татові колеги вирішать, що в нього донька — психована істеричка.

— Тихіше, сонечко, тихіше, — тато погладив мене по голові, заспокоюючи. — Заспокойся. Все буде гаразд. Давай витри сльози, вип'ємо по чашці чаю і я перенесу тебе з твоєю подругою до академії.

Я неохоче відірвалася від тата і, діставши з сумочки хустку, витерла очі. Тато посадив мене на стілець і пішов за чаєм. Коли через кілька хвилин він повернувся з двома паруючими паперовими стаканчиками ароматного напою, я вже трохи заспокоїлася. Ми мовчки випили чаю, покликали Айну і тато створив портал, який перемістив нас до воріт академії. 

Незважаючи на пізній час, я піднялася в бібліотеку до Дема. На щастя, він досі не спав. Він ще не пішов у свою кімнату і щось захоплено записував у зошит, сидячи за одним із столів. Тихенько підкравшись до нього, я зазирнула через плече: Дем писав про зірки.

— Не затуляй світло, Кетто, — сказав він не обертаючись.

— Як ти дізнався, що тут я? Я думала, що вмію ходити безшумно, — я обняла його ззаду і поцілувала в щоку.

— У мене гарний слух. Я ж бойовий маг. А крім тебе, у такий час ніхто до бібліотеки не ходить. Звичайна логіка.

— Ні, щоб сказати: серцем відчув.

— І це також.

Дем повернувся і, потягнувши мене за руку, посадив собі на коліна. Його губи накрили мої і це було те, чого я зараз шалено потребувала — трохи кохання і тепла після напруженого вечора.