Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— Що ти пишеш? — спитала я, коли Дем відірвався від моїх губ.

— Історії про сузір'я, щось на кшталт дитячих казок.

Відповідь Дема мене здивувала. Ніколи раніше я не помічала за ним потяг до письменництва, а тут сидить і пише. Ще й дитячу книжку!

— Але навіщо?

— Тому що мені подобається. Я їх ще підлітком почав вигадувати, розповідав сестрі. Нейду теж розповідав, йому сподобалося. Чому б і не записати? Потім замовлю книжки. Нехай діти читають.

— Я бачу, тебе дитяча тема не відпускає, — я встала з його колін і сіла навпроти.

Дем так само хотів дітей у майбутньому, а я… Я так само боялася їх народжувати в нашому неспокійному світі.

— Кетто, та годі вже. Я ж від тебе дітей зараз не вимагаю, — Дем підійшов до мене і, взявши за руки, потяг до себе. Я неохоче підвелася. — Але я сподіваюся, що колись у майбутньому вони у нас будуть. Ходімо спати. Я втомився за сьогодні. Ти зі мною?

— З тобою.

Мені подобалося засинати в кімнатці Дема, незважаючи на тісноту, вона була такою затишною. У ній ми дарували одне одному поцілунки, обійми, все наше кохання. Вона не могла не бути затишною. Я майже заснула на плечі у Дема, коли він спитав:

— Ви з Айною без проблем погуляли?

— Все добре, Деме. Спи, — я торкнулася його губ своїми. Мені не хотілося зараз говорити про вечірню подію. Розкажу йому про все вранці.

Цілу ніч мене мучили кошмари: мені снився напад темних. Я тікала від них нічним містом, але вони ніяк не відставали. І найстрашніше — серед темних була Ніда. Моя подруга мене атакувала, а я не могла ні вдарити у відповідь, ні прокинутися. Розбудити мене змогли лише ніжні поцілунки Дема.

— Після таких моторошних снів і таке приємне пробудження, — я позіхнула і потяглася, притулилася до нього ще ближче.

— Зараз ще приємніше буде, — усміхнувся Дем, продовжуючи обсипати моє тіло поцілунками.

Мені хотілося якнайшвидше змити з себе під душем нічні кошмари, але я не могла чинити опір бажанню. Поцілунки Дема, його дотики змивали страхи і тривоги не гірше за прохолодну воду.

Коли ми нарешті змогли відсунутись одне від одного, годинник на стіні показував 10 ранку. Якраз встигну розповісти Дему про вчорашню подію, повернутися до себе в кімнату, щоб прийняти душ і поснідати. У вихідні сніданки в академії завжди були пізніми: можна було поїсти з 10 до 11:30.

— Деме, ми вчора ввечері з Айною трошки з темними зіткнулися, — опустивши погляд, почала я. Не хотілося його засмучувати, але й приховувати напад було б погано. — Але з нами була Арейна і все добре скінчилося. Щоправда, у відділенні міського захисту я натрапила на тата і він мені зробив догану, що я гуляю вечорами без супроводу бойового мага. Ти уявляєш, заборонив виходити без тебе!

— Уявляю! — гарний настрій Дема миттю зник. — Він усе правильно зробив. Кетто, ти завжди така безтурботна!

— Правильно? — обурилася я. — Може, ще запропонуєш мене прив'язати, щоб точно нічого не сталося?

— Не драматизуй, Кетто! Ти маєш розуміти, що сама з темними магами не впораєшся.

— Я була не сама! З нами була Арейна зі своїм хлопцем. Ми з Айною навіть не брали участі у битві. Я просто тримала щит про всяк випадок і все. Вони на Арейну полювали. А потім прийшли бойові маги з відділку і все закінчилося. Один темний, щоправда, втік, але двох інших наші схопили. Їх лише троє було. У них не було шансів проти нас, — я, звичайно, трохи прибрехала, але я не хотіла, щоб Дем сильно переживав.

— Це б у тебе не було шансів, якби Арейну з Кадерном перетворили. Кетто, ти — дурепа, якщо досі не можеш зрозуміти, що ти не маєш достатніх навичок бойової магії, щоб протистояти темним.

— Я — дурепа?! — слова Дема вдарили по мені гострими шипами, встромляючись прямо в серце. — Та пішов ти!! Недоумок!

Я розвернулась і вискочила геть із його кімнатки, розмазуючи по обличчю сльози. Навіщо він так?.. Я ж розповіла йому не для того, щоб він мені читав нотації і ображав, а щоб підтримав і поспівчував. Опинившись у своїй кімнаті, я скинула з себе одяг і залізла під душ. Прохолодна вода повільно, але вірно приводила мене до тями і заспокоювала. Тільки образа все одно гризла зсередини. Дем назвав мене дурепою. Він знову не побіг за мною, не зупинив, коли я вискочила від нього у сльозах. Невже йому байдужі мої образи? Дивне в нього кохання.

Одягнувшись, я неохоче попленталася до їдальні. Апетиту не було, але треба було хоч щось поїсти. Взявши каву та запечений гарбуз, я присіла за столик у кутку. Айна, мабуть, вже поснідала, вона рано вставала навіть у вихідні, а інші подруги були вдома. Не минуло й хвилини, як біля мене опустився Дем, поклавши в мою тарілку з гарбузом кілька печивок.

— Лимонні. Завалялися у шафці. Вибач, Кетто, — Дем поцілував мене в куточок рота і вся моя образа на нього миттю випарувалася. — Я не хотів тебе образити. Просто я за тебе переживаю, тому й злюся. Я так боюся, що з тобою може статися щось погане, а мене не буде поряд, щоб захистити.

— Ну, так не відпускай мене, коли я злюсь. Чому ти завжди даєш мені піти?

— Коли ти злишся, з тобою неможливо розмовляти, Кетто. Я просто даю тобі час заспокоїтися, щоб ми не посварилися ще сильніше.

Я тільки зітхнула у відповідь. Дем ніяк не хотів розуміти, що я швидше заспокоїлася б у його обіймах, а не наодинці з собою. Йому не подобалися мої істерики, а мені не подобалося, яким він байдужим буває у такі моменти. Але ми все одно завжди мирилися. Напевно, це було важливіше за самі сварки. Чи все ж таки ні?.. Я відчувала, що я заплуталася в нашому коханні, втрачала в нього віру, хоча все ще відчайдушно хотіла бути разом. Може, з часом усе владнається?

Залишалося тільки сподіватися, що ми маємо цей час і він не вб'є наші почуття.