Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Відсутність Амарії боліло гостріше, ніж холодне повітря, що пробирало наскрізь.

Я знайшла старий матрац, який ховався у тіні великих скринь. Там же відкопала ковдру — пошарпану, трохи запилену, але зараз вона здалась мені рятівною.

Загорнувшись у неї і лягла, дивлячись у темряву.

Я не знаю, що буде далі.

Не знаю, як довго зможу вдавати, що нічого не підозрюю.

Не знаю, де Амарія.

Я згорнулась клубком, намагаючись зігрітися.

І хоча мені страшно, тіло нарешті дозволило собі відпочити.

Погода, здається, відчула мій стан. Легкий дощ почав падати на дах горища, як холодні сльози, що змивають все, що залишилось від минулого. Я закрила очі, і втому накрило, як ковдра. 

Я прокинулася раніше, ніж планувала. Сон був неглибоким, і навіть тут, на холодному горищі, я не відчувала безпеки.

У кімнаті панувала тьмяна сіра темрява, яка тільки починала розчинятися під першими слабкими променями ранку. Дах над головою рипів від легкого вітру, а у вузьку щілину між дощок проникало ледь помітне світло. Воно лягало тонкими смугами на вкриту пилом підлогу, розкриваючи запилені коробки, старі меблі та крихітні павутинки у кутах.

Раптовий порив вітру вдарив у старе, велике вікно, і воно зі скрипом розчахнулося, впустивши до кімнати крижане повітря. Я різко обернулася на шум, серце шалено закалатало — наче сам ранок спробував нагадати, що час діяти.

Світло повільно змінювало кольори — із блідо-сірого на холодний синюватий відтінок, а потім на майже золотавий. Але навіть воно не могло зробити це місце теплішим. Тут було тихо, та ця тиша була не заспокійливою, а важкою, тривожною.

Я сіла, провела руками по обличчю і зробила глибокий вдих. Сидячи тут я нічого не зміню, тому час кинути виклик імперії.

Різко підвелася, відкидаючи стару ковдру. 

Я підійшла до дверей і торкнулася холодного засува. Щось у мені підказувало, що там за порогом чекає небезпека. Але я не дозволила собі вагатися. 

Я сіпнулась, коли за дверима мене вже чекали. 

Густав стояв дивлячись на мене, ніби знав, що я вийду саме в цей момент.

- Ти завжди була нетерплячою, — він говорив майже ласкаво.

Я не злякалася, але всередині все напружилося. Я зробила крок назад, не випускаючи його з поля зору

 Що вам потрібно?

Він увійшов на горище, змушуючи мене відступити крок назад

- Поговорити.

- Ми вже говорили, — я залишалася непохитною.

- Ні, ти тікала. І я втомився чекати, коли ти припиниш це робити.

Його голос звучав не роздратовано, а… зацікавлено. Це було навіть гірше.

- Я ні від кого не тікаю, — твердо відповіла я.

Густав усміхнувся.

- Невже?

Він пройшовся поглядом по кімнаті, затримавшись на старому матраці.

- Досить незвичне місце для імператриці.

- Яка ще не стала імператрицею, — нагадала я.

- І яка може нею ніколи не стати, якщо не зрозуміє, що боротьба буває марною.

Я напружилася.

- Що ви хочете сказати?

- Що твоя сестра зникла, а ти тут ховаєшся, ніби це не має значення.

Серце пропустило удар. Я вдихнула. Треба залишатися холоднокровною.

- Амарія завжди зникає, а потім повертається. А зараз ви хочете сказати, що це моя провина?

Густав нахилив голову, наче оцінюючи мене.

- Я хочу сказати, що ти знаєш більше, ніж говориш. І що твоє місце — не тут.

Я стиснула кулаки.

- Моє місце там, де я хочу бути.

- Ти так вважаєш? — Густав нахилився ближче. Його голос знизився до майже довірливого тону. — Твоя мати теж так вважала.

Я застигла.

- Що ви зробили з моєю матір’ю?

Він не відповів одразу. Зітхнув, ніби говорити зі мною — це марнування часу.

- Вона зробила неправильний вибір. Я сподіваюся, що ти розумніша.

У голові загорілися всі сигнали тривоги.

- Якщо ви думаєте, що змусите мене боятися…

Густав торкнувся мого підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі. 

- Я не думаю. Я знаю.

Я вдихнула різко, відчуваючи, як у грудях стискається страх.

- Відпустіть мене.

- Звідси немає виходу, крім одного, — сказав він, помітивши, як я шукаю шлях до втечі.

Але він помилився.

Я зробила крок назад.

Ще один.

Густав нахмурився, але було вже запізно.

Я відступила просто у відкрите вікно.

Останнє, що я почула перед падінням, — це його голос:

- Нарешті ти зробила вибір.