Читати книгу - "Сповідь відьом"

— Обережно, Діано, — вигукнув Метью, широким кроком наздоганяючи мене на гравійній стежині. — Балтазар кусається!

— А який із них Балтазар?

Метью стурбовано йшов до входу в стайні.

— Жеребцю може спасти на думку почесатися об тебе, як об стовп, — суворо відказав Метью. Я стояла спиною до великого коня з важкими копитами і масивними ногами, а біля мене вже кружляли мастиф та вовкодав, із цікавістю мене обнюхуючи.

— Та ні, він мене не вкусить. — Велетенський ваговоз першеронської породи нагнув голову і почесав вуха об моє стегно. — А як звуть оцих джентльменів? — спитала я, погладивши вовкодаву шию, поки мастиф злегка пробував на зуб мою руку.

— Вовкодава звуть Фаллон, а мастифа — Гектор. — Метью клацнув пальцями і обидва пса підбігли до нього, слухняно всілися біля ніг і пильно вдивлялися в його обличчя, чекаючи на подальші вказівки. — Будь ласка, відійди від коня.

— Навіщо? Він же такий гарний! — Балтазар ствердно стукнув копитом землю і з гордим викликом поглянув на Метью.

— «Метелик летить на звабливий вогонь, бо не знає: згорить він у тому вогні», — стиха проказав Метью. — Балтазар гарний тільки коли йому нудно. Прошу — відійди, поки він не вибив двері.

— Ми дратуємо твого хазяїна і він вже цитує вірші, написані схибленим італійським священиком. Я принесу тобі завтра що-небудь смачненьке.

Метью не спромігся приховати своє здивування.

— Ти впізнала ці рядки?

— Так. Це Джордано Бруно. «Коли олень спішить до струмка, щоб напитись, то не знає він: там його жде смертоносна стріла, — продовжила я. — А коли одноріг поспішає до лігва, то не відає він: пастка вже там його жде».

— Ти знайома з творчістю братів Ноланів? — Метью навмисне згадав кінорежисерів, чия творчість просякнута містикою шістнадцятого сторіччя. У такий обхідний спосіб він, мабуть, хотів привернути мою увагу до його ролі в тогочасних подіях.

Я примружила очі. Господи милосердний, невже він знав Джордано Бруно так само добре, як і Макіавеллі? Здавалося, Метью вабило до кожної химерної особистості, що заявляла про себе в історії людства.

— Джордано Бруно від самого початку підтримував Коперніка, і я не можу цього не знати, бо займаюся історією науки. А звідки ж ти знаєш праці Бруно?

— Я дуже полюбляю читати, — ухильно відповів Метью.

— Ти знав його! — кинула я докірливим тоном. — Він був демоном, еге ж?

— Так, демоном, і надто часто переступав межу, що відділяє геніальність від божевілля. На жаль.

— Ще б пак. Він вірив у позаземне життя і проклинав інквізиторів, що вели його на вогнище, — додала я і скрушно похитала головою.

— Проте він чудово розумів силу пристрасті.

Я кинула на вампіра гострий погляд.

— «Пристрасть жене мене вперед, а страх — загнуздує». Джордано фігурує в твоєму есе для коледжу Всіх Душ?

— Та трохи, — відказав вампір, стиснувши губи в тоненький шнурок. — Може, підемо звідси, га? А про філософію поговоримо іншим разом.

У моїй пам’яті спливли інші пасажі. У працях Бруно було щось іще, що змушувало Метью думати про нього. Він писав про богиню Діану.

Я відступила від стійла.

— Балтазар — не поні, — попередив мене Метью, беручи під лікоть.

— Ясна річ. Але я здатна впоратися з цим конем. — І алхімічній манускрипт, і середньовічний італійський філософ враз вилетіли з голови від думки про такий виклик.

— Ти хочеш сказати, що вмієш їздити верхи? — з недовірою в голосі спитав Метью.

— Я виросла на селі, і їздила верхи з дитинства — виїжджування, стрибки через перешкоди і таке інше.

Верхова їзда нагадувала політ навіть більше, аніж веслування.

— Ми маємо інших коней. А Балтазар залишиться у стійлі, — твердо мовив Метью. Верхова їзда виявилася несподіваною винагородою за приїзд до Франції, і це майже повністю компенсувало непривітність Ізабо. Метью повів мене через стайню туди, де стояли ще шість чудових коней. Двоє з них були великі й темні, хоча дещо менші за Балтазара: одна — дебеленька кобила, а другий — гнідий мерин. А ще двоє коняк андалузької породи з великими важкими копитами та вигнутими шиями. Одна з них підійшла до дверей стійла — подивитися, що відбувається в її царині.

— Це Нар Ракаса, — проказав Метью і лагідно погладив їй морду. — Її ім’я означає «вогниста танцюристка». Зазвичай ми звемо її просто Ракаса. Вона граціозно рухається, але дуже норовиста. Тому ви з нею прекрасно порозумієтеся.

Я відмовилася ковтати наживку, подану так елегантно, і дозволила Ракасі понюхати моє волосся та обличчя.

— А як звуть її сестру?

— Фіддат, що означає «срібло». — Коли Метью проказав її ім’я, Фіддат виступила вперед і поглянула на нього ніжними і люблячими очима. — Фіддат — кобила Ізабо, а Ракаса — її сестра, — пояснив Метью. Далі він показав на двох коней темної масті. — А ото мої. Дар і Саяд.

— А що означають їхні імена? — поцікавилася я, підходячи до їхніх стійл.

— Дар означає арабською «час», а Саяд — «мисливець», — пояснив Метью, наближаючись до мене. — Саяд полюбляє ганятися полями за здобиччю і перестрибувати через чагарникові загорожі. А Дар — спокійний і терплячий.

Ми продовжили наше турне. Метью показував мені особливості місцевих гір та пагорбів і розповідав мені, як добратися до міста. Потім показав, які частини шато зазнали переробки, і зазначив, що реставраторам довелося використати інший різновид каменю, бо оригінального вже ніде не можна було дістати. Коли обхід скінчився, я вже мала впевненість, що не заблукаю в маєтку — головним чином, завдяки основній вежі замку, яку було важко не помітити і сплутати з рештою споруд.

— І чому я така зморена? — позіхнула я, коли ми повернулися до шато.

— Ти безнадійна, — мовив Метью з відчаєм у голосі. — Ти й справді хочеш, щоб я детально розповів тобі про події останніх півтори доби?

За його наполяганням я погодилася знову подрімати. Залишивши Метью в його кабінеті, я видряпалася сходами в спальню і кинулася в ліжко, вже не маючи сил загасити свічки.

За кілька секунд мені снилося, що я їду верхи темним лісом, а на мені — зелена туніка, перехоплена на талії ременем. На ногах у мене сандалії, прикріплені довгими шнурками майже до колін. Десь позаду в чагарниках скаженіють пси і стукотять копита. На плечі у мене — сагайдак зі стрілами, а в стиснутому кулаці