Читати книгу - "Нескінченна історія"

За кілька хвилин надійшов Іллюан з Атрею і Ксаїдою. Дорогою він уже трохи пояснив їм, про що йдеться. Опини­вшись перед Бастіяном, Атрею тихо запитав:

- Чому і я?

- Власне, - озвалася і Ксаїда. - Чому і він?

- Побачите, - відказав Бастіян.

Виявилося, що сови - так, ніби вони наперед про все знали, - завбачливо прихопили зі собою три трапеції. Сови - по дві - вхопилися пазурами за мотузки, Бастіян, Атрею і Ксаїда сіли на перекладини, і великі нічні птахи здійняли­ся з ними у повітря.

Діставшись до Зоряного Монастиря Ґіґама, вони поба­чили, що велика баня становить лише найвищу частину величезної будівлі, яка складається з багатьох елементів - кубиків, схожих на гральні кості, з’єднаних між собою. У стінах будівлі було безліч маленьких віконець, а її зовніш­ній мур нависав над проваллям. Завдяки цьому обитель ставала абсолютно недоступною для непроханих гостей. У шестигранниках розміщувалися келії Ченців Пізнання, бібліотека, господарські приміщення та кімнати для про­чан і гостей обителі, а в кубі під самісіньким куполом роз­ташувалася Велика Зала, де Троє Велемудрих зустрічалися з монахами, навчаючи їх мудрості Пізнання.

Ченцями Пізнання були жителі Фантазії, які прибули у Зоряний Монастир з усіх усюд, і вони дуже різнилися між собою і виглядом, і походженням. Та вступаючи в цей мо­настир, вони мусили порвати всі зв’язки і зі своєю ріднею, і з цілим своїм краєм. Життя цих ченців, нелегке і самозре- чене, було присвячене самозаглибленню та пізнанню муд­рості. До цієї спільноти приймали далеко не всіх охочих. Іспити тут влаштовували суворі, а Троє Велемудрих усла­вилися як вимогливі та невблаганні екзаменатори. А тому тут майже ніколи не перебувало більше як триста ченців одночасно, однак ті, хто сюди потрапив, без сумніву, були найрозумнішими і наймудрішими в цілій Фантазії. Бували навіть і такі часи, коли спільнота ченців, що населяли оби­тель, маліла до семи осіб. Але й це не могло вплинути на суворість іспитів. Тепер у Монастирі жило щось трохи бі­льше двохсот ченців і черниць.

Коли Бастіяна, у супроводі Атрею і Ксаїди, ввели до Великої Зали, він побачив перед собою строкату юрбу най­різноманітніших істот. На відміну від його власного почту, всі вони були зодягнені в грубі чорно-коричневі ряси. Мо­жна собі уявити, як ці ряси виглядали у випадку, скажімо, вже згадуваних раніше мацьопиків.

Зате троє Старійшин, Велемудрі, мали людські тіла. Нелюдськими, натомість, були їхні голови. Ушту, Мати Здогаду, мала совине лице. В Шіркріє, Батька Споглядан­ня, була орлина голова. І нарешті, їсіпу, Син Розуму, мав лисячу голову. Вони сиділи на своїх тронах, встановлених на підвищеннях із каменю, і через те виглядали дуже висо­кими. Уздрівши їхню велич, Атрею, ба навіть Ксаїда, зда­валося, відчули священний трепет. Та Бастіян підійшов до Велемудрих цілком невимушено. У великій залі панувала глибока тиша.

Шіркріє, вочевидь, найстарший із трьох Старійшин, сидів посередині. Він поволі, величним жестом, вказав Ба- стіянові на порожній трон навпроти себе.

Бастіян сів.

Трохи помовчавши, Шіркріє раптом заговорив. Він промовляв тихо, проте його голос звучав напрочуд вагомо і урочисто.

- З прадавен ми роздумуємо над таїною нашого світу, їсіпу думає про неї інакше, ніж Ушту, а здогади Ушту відрі­зняються від того, що бачу я, а я бачу, знову ж таки, інак­ше, ніж думає їсіпу. Це триває з незапам’ятних часів, і далі так бути не може. Тому ми запросили тебе, Великого Всеві- да, прийти до нас і дати нам просвітлення, щоби нам наре­шті відкрилася істина. Чи виконаєш ти наше побажання?

- Дуже хотів би, - відказав Бастіян.

- Тож вислухай, о Великий Всевіде, наше питання. Що таке Фантазія?

Бастіян помовчав, а тоді відповів:

- Фантазія - це Нескінченна Історія.

- Дай нам час збагнути твою відповідь, - мовив Шікріє. - Ми зберемося тут завтра, о цій же годині.

Троє Велемудрих, а також усі Ченці Пізнання мовчки підвелися і вийшли. Бастіяна, Атрею і Ксаїду відпровадили до гостьових келій, де на кожного чекав скромний почасту- нок.

Ліжка виявилися простими дерев’яними лежанками з простими вовняними коцами. Бастіянові та Атрею це ніт­рохи не перешкоджало, але Ксаїда захотіла начаклувати собі вигідніше ложе. Однак їй довелося змиритися з тим, що в цьому монастирі її чари не мали сили.

Наступної ночі, о тій же порі, всі Ченці Пізнання і Троє Велемудрих знову зібралися у Великій Залі під куполом.

Бастіян знову сів на трон, Ксаїда і Атрею стали біля нього - справа і зліва.

Цього разу вже Ушту, Мати Здогаду, подивилися на Бастіяна своїми великими совиними очима і мовила:

- Ми розмірковували над твоїм ученням, Великий Все­віде. Однак у нас з’явилося нове питання. Якщо Фантазія - це Нескінченна Історія, то де ж ця нескінченна історія за­писана?

І знову Бастіян спершу трохи помовчав, а тоді відповів:

- У книжці в оправі з шовку кольору міді.

- Дай нам час осягнути твої слова, - сказала Ушту. - Ми зберемося тут завтра, о цій же годині.

Усе було так, як і попередньої ночі. А на третю ніч, ко­ли всі знову зібралися у Великій Залі, слово взяв їсіпу, Син Розуму:

- Ми і цього разу довго міркували над твоєю відповід­дю, Великий Всевіде. І знову опинилися перед запитанням, на яке ми не знаємо відповіді. Якщо наш світ Фантазії - це Нескінченна Історія, записана у книжці в оправі з шовку кольору міді, то де тоді ця книжка?

Трохи помовчавши, Бастіян відповів:

- На горищі однієї школи.

- Великий Всевіде, - сказав на це їсіпу, Старійший із лисячою головою, - ми ні на мить не сумніваємося у твоїх словах. І все ж хочемо просити тебе дозволити нам уздріти цю істину. Ти можеш це зробити?

Бастіян задумався, а тоді відповів:

- Мабуть, так.

Атрею здивовано подивився на Бастіяна. Та й у Ксаїди- них різноколірних очах з’явилося запитання.

- Зустріньмося завтра вночі, о тій самій порі, - сказав Бастіян, - але не тут, а на дахах Зоряного Монастиря Ґіґам. І пообіцяйте, що всі ви будете уважно і невідривно дивити­ся на небо.

Наступної ночі - а вона була така сама зоряна і безхма­рна, як і попередні, - всі мешканці обителі, у тому числі Троє Велемудрих, у призначений час стояли на дахах мона­стиря і, задерши голови, пильно вдивлялися в нічне небо.

Були серед них і Атрею з Ксаїдою, які також не здога­дувалися про те, що затіяв Бастіян.

А Бастіян вибрався на самісінький вершечок вели кого купола.

Опинившись нагорі, він уперше побачив - далеко-