Читати книгу - "Зоряний лицар"

— Поки ви розмови розмовляєте, відьма утече.

— Хто така? Покажи документи! Як сюди потрапила? — скипів поліцмейстер.

— Головне не як. Головне — навіщо, — єлейним голосом мовила баба й попередила: — Я хочу вам допомогти спіймати відьму. Я знаю, де вона ховається. Тільки слід поспішати, інакше буде зле. А як не впіймаєте, я вашому начальству скажу, що попереджала, а ви пальцем об палець не вдарили.

— Ну, стара шахрайко, якщо брешеш! — пригрозив поліцмейстер.

Пізніше він і сам дивувався тому, що забув перевірити особу донощиці. Він списував це на неспокійну ніч. Тієї хвилини всім було не до звірення документів. Нікого навіть не здивувало, що, указавши, де шукати втікачку, стара зникла, наче крізь землю провалилася.

За чверть години спорядили погоню, але ще швидше місто облетіла звістка про втечу відьми. Озброєні колами й сокирами люди вирушили на лови чаклунки.

Ніч завісила небесну баню чорним вуалем. Проскакавши темними окраїнними вуличками, Марика виїхала на приміський шлях. Вона була вдячна Степкові за те, що хлопчик віддав їй свого коня. Було вже далеко за північ, і дівчинка поспішала. Кінь скакав швидко, але їй здавалося, що він ледь перебирає копитами.

Знайдений оберіг вселяв надію, що нещастя залишилися позаду. Їй знову посміхалася удача. Зоставалося лиш викопати скарб і позбутися обтяжливої заборони. Тоді вона зуміє довести свою невинність.

Марика впіймала себе на тому, що, побачивши занедбану кузню, вона зраділа їй, наче давній знайомій. Похмура будівля наїжачилася, як стара, обскубана ворона. Малюсінькі підсліпуваті віконця суворо дивилися на дівчинку з-під насупленого даху. Цього разу в них не світилося.

Дівчинка навіть засмутилася, що дивний хазяїн кузні не зустрічає її. Стільки днів минуло! Може, він вирішив, що вона відступилася й більше не прийде. Вже укотре вона дивувалася з того, як дивно влаштований світ. Те, що здавалося надійним, може раптом перетворитися на дим, а те, що вселяло страх — стати опорою. У компанії мертвого коваля, який наводив жах на всю околицю, їй було б значно спокійніше.

Юна, неосвічена циганка крок за кроком осягала істину, котру інші не можуть збагнути навіть у зрілі роки: всі нещастя відбуваються через те, що люди не вміють сприймати світ у всій його глибині. Про кожне явище більшість із нас судить однобоко, бачить лише пласку картинку, відмовляючись розуміти, що вона об’ємна і має різні ракурси.

Марика пішла до дверей. Сьогодні уночі вона повинна була будь-що завершити розпочату справу.

У кузні стояла кромішня пітьма. Дівчинка залишила двері відчиненими, щоб хоч сяйво зірок освітлювало приміщення. Поступово очі звикли до темряви. Тут усе залишалося як і раніше. Нічого не змінилося із часу її останнього відвідування. Хіба що горн стояв безжиттєвим і холодним. Марика навпомацки знайшла кресало, викресала вогонь і запалила недогарок.

Коли свічка освітила місце розкопок, на дівчинку чекала прикра несподіванка. Земля біля ковадла була ретельно втрамбована. Коваль або збрехав, або помилився. Всі її старання зійшли нанівець. Доводилося починати спочатку. Марика ледь не заплакала від досади, зрозумівши, що вона знову не встигне до світанку відкопати скарб. Ніч закінчувалася. Якийсь час дівчинка розгублено стояла, не знаючи, що робити далі, але потім вирішила, що вибору в неї немає.

Варто було їй стати навколішки біля того місця, де вона копала, як земляна підлога раптом розійшлася, відкривши яму. Натхнена успіхом, дівчинка заходилася спішно вичерпувати долонями землю. Незабаром вона вирила із землі горлечко глечика, наповненого золотом. Втішена знахідкою, дівчинка не відразу звернула увагу на гул, що лунав з вулиці. Лише коли зовні виразно почулися голоси, Марика визирнула за двері й обімліла. До кузні наближалася юрба, озброєна вилами, сокирами й колами. Вогники смолоскипів танцювали в ночі, мов очі хижих звірів.

Дівчинка не могла збагнути, що відбувається. Навіщо люди прийшли вночі до занедбаної кузні? Чому вони налаштовані так войовничо, ніби йдуть на битву? В суцільному гаморі чітко вирізнялося одне слово — відьма. Дівчинку раптом осяйнув страшний здогад: адже цей натовп прийшов за нею, щоб упіймати і знову посадити в темницю.

Марика намацала оберіг і на мить стисла його в долоні. Камінчик вселив у неї спокій і впевненість, що все буде гаразд. Недаремно ж Варга казала, що крізь дірку зазирає успіх.

Не гаючи часу, дівчинка квапливо повернулася до скарбу й продовжила роботу. Необхідно було вирити глечик, перш ніж люди прийдуть у кузню, інакше їй доведеться вибирати між прокляттям скарбу і помстою розлютованої юрби.

Поки Марика, як одержима, трудилася над глечиком, люди підійшли до присадкуватої будівлі, про яку ходило стільки жахливих повір’їв. Марновірний страх пустив у них глибоке коріння, і, хоча кожний бадьорився, поглядаючи на сусіда, натовп мимоволі сповільнив крок.

— Погляньте-но! У кузні вогонь горить. Відьма там!

— Так і є, звичайна людина в це згубне місце уночі дарма не попхнеться.

— Зараз ми її впіймаємо!

— Оточуйте будівлю, щоб не втекла! — перегукувалися чоловіки, підштовхуючи один одного.

Марика із завмиранням серця слухала гомін юрби, марно намагаючись витягти з ями глечик із золотом, земля не хотіла віддавати скарб. Глечик ніби вріс у тверду глину. Майже у відчаї, дівчинка з останніх сил рвонула його, і раптом глечик піддався, буцім хтось підштовхнув знизу.

Цієї миті двері відчинилися. Люди, з перекошеними від злості