Читати книгу - "Зоряний лицар"

— Відьма… відьма… відьма…

Урятована від обітниці мовчання, Марика довірливо ступила до людей. Юрба з жахом відсахнулася.

— Я можу все пояснити. Коваль більше не приходитиме по ночах. Він скарб охороняв… — почала було дівчинка, але не встигла більше вимовити жодного слова.

Згадка про мертвого коваля і думка про те, що він може з’явитися тут власного персоною, враз остудили запал юрби. Ті, хто стояв біля дверей, кинулися навтікача.

— Навіщо боїтеся? Я відкопала скарб коваля, — дівчинка намагалася заспокоїти людей, але ті перекрутили її слова.

Одні вирішили, що дівчинка заодно зі страшним хазяїном кузні, інші — що вона його здолала. Зчинилася паніка: передні відступали, задні напирали. Хто кричав, хто стогнав, хто волав про допомогу. У цього спектаклю був лише один глядач і один режисер.

Невисока худенька стара з хитрючою фізіономією збоку спостерігала за метушнею, що здійнялася. Дивлячись на істерику юрби, вона похитала головою й презирливо мовила:

— Оце так сміливці! Злякалися малого дівчиська. Доведеться додати вам хоробрості.

Стара відьма дістала з ридикюля червону мотузку, зв’язала її кінці й, кинувши петлю убік кузні, продекламувала:

Настрій людей став помітно змінюватися. Страх обернувся агресивністю. Раптом хтось подав ідею:

— Замкніть її в кузні!

— Не випускайте!

— Дайте вогню!

— Спалити відьму!

— Спалити! Спалити! — підхопила юрба.

Марика не встигла отямитися, як двері захлопнули й підперли зовні. Глечик випав із рук дівчинки, розколовся, і золото розсипалося біля її ніг, але зараз їй було не до скарбу.

— Випустіть мене! — закричала Марика, тарабанячи кулаками в замкнені двері.

Засліплені люттю люди не слухали. У них з’явилася мета, що згуртувала їх і змусила забути про страх. Усі дружно збирали хмиз і розкладали навколо кузні.

— Послухайте! Я невинна!

Марика просила, волала, благала. Та все було марно. Немає нічого страшнішого від божевілля юрби. Навколо не знайшлося жодного співчутливого серця, ладного відгукнутися на її вмовляння.

Задоволена своєю роботою, Віщунка посміхнулася. Цього разу все йшло як слід. Дівчисько їй ніколи не подобалося. У маленькій циганці було щось, що насторожує, чого навіть прониклива Віщунка не могла осягти. Проте головна справа чекала на стару відьму не тут.

Карти пророкували, що сьогодні — переламний день. Якщо вірити їм, то саме сьогодні вона, звичайнісінька відьма, могла вплинути на долю світу й цілковито змінити її. Навряд чи світ помітить загибель маленької обірванки. Тут пахло короною. «Час вирушати до палацу,» — вирішила Віщунка, обернулася навколо себе й розчинилася в повітрі.

Ніхто й не помітив дивного зникнення «добропорядної» бабусі. Люди були надто захоплені покаранням «відьми».

Дивовижно пластичний танок полум’я зачаровував. Язики вогню що стриміли вгору, розприскуючи тисячі іскор, то принишкло пестили червоне золото вуглин.

Гліб стояв біля каміна, спостерігаючи за грою світла й тіні. Наближався ранок, а він досі не лягав. Спати не хотілося, адже минулої ночі відбулося надто багато подій і хвилювань. Спочатку принц очікував повернення Степка, але не встиг порадіти тому, що втеча була успішною, як у місті здійнявся переполох. Хіба ж він міг заснути, коли на Марику було оголошене полювання? Здавалося, увесь світ налаштований проти неї.

Юнак у безсиллі стис кулаки. Чому він, спадкоємець престолу, осяйний принц, майбутній правитель держави не може допомогти своїй названій сестрі? Чого тоді варті влада й корона? Нічого, як вуглини в каміні. Блищать і переливаються, мов коштовні самоцвіти, а насправді це всього-на-всього вуглини. Варто згаснути вогню, і вони стануть попелом.

— Чистісінька правда. Усе обернеться на попіл, — раптом почув Гліб чийсь хрипкий голос.

— Хто тут? — запитав він, напружено вдивляючись у півморок кімнати.

Важкі фалди оксамитової портьєри заворушилися, і звідтіля вийшла Віщунка. Відьма анітрохи не змінилася