Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

Зелене світло било від величезного, порослого мохом каменя дивної форми, що лежав посеред похмурої печери. У печері панував такий холод, що серце Люелле також скрижаніло. Чарівниці неспокійно перезирнулись, Айок же відчув, що від каменя струменіє якась похмура, недобра сила. З-під нього віяло крижаним холодом, і хоча надворі була весна, стіни печери покрились сіруватою памороззю. У зеленавому світлі Святого Каменя було щось грізне — і Люелле аж здригнулася від думки, що вона має на нього стати. Одна з Чарівниць подала їй руку — суху й холодну. З її допомогою Дівчина ступила на Камінь — і раптом відчула, як все її єство огортає страхітливий відразливий холод, а тіло ціпеніє. Побачила, що її ступні покриваються інеєм.

Іній — смертельні, крижані обійми Святого Каменя піднялися вище, до її колін, огорнули морозяним подихом стегна і почали підійматись до серця, що билося все повільніше. Серце у крижаних лещатах сповільнило свій ритм і майже завмерло. Останнім зусиллям волі Люелле застогнала — а разом з нею застогнали Чарівниці. Раптом ворота скелі почали самі зачинятися, і тоді одна із Чарівниць закричала, ледве дихаючи:

— Тікаймо! Камінь її вб’є! І нас вб’є!

Напівпритомна Люелле відчула, що її хапають сильні руки Опікунок. В останню мить, перш ніж ворота скелі щільно зачинились, перш ніж зникли навіть їхні сліди, Чарівниці разом із непритомною Дівчиною та Айоком проскочили крізь вузьку щілину й вибігли назад на сліпуче світло дня.

Люелле не бачила й не чула, як Чарівниці поклали її у траві, нижче від сходів Храму, як розтирали їй руки й ноги, масували грудну клітку навколо серця. Не бачила теж маленького сірого птаха, що сів біля її голови й дивився байдужими очима. Була непритомна.

Коли Дівчина прийшла до тями, був вечір. Побачила схилені стривожені обличчя Опікунок й лице Айока, залите сльозами.

— Жива, — почула повне полегшення зітхання Чарівниць.

— Я боялась, що Камінь її вбив, — похмуро пролунав голос Другої Чарівниці.

— Але чому? Чому? — гукав голос враженого Айока. — Чому Святий Камінь таке зробив? Чому не сповнились Чари Пісні Єдиної? Там же люди… скільки людей… весь народ чекає…

— Чому? — повторили луною Чарівниці.

— Хто ж нам тепер відповість?

— Тільки П’ята Сестра, якби вона вміла говорити, — мовила Четверта Чарівниця. Айок же голосно заспівав, ковтаючи сльози:

Доспівавши, сказав засмучено:

— Цих слів не було раніше. Їх народила Мати-Природа тоді, коли Люелле була ув’язнена в Замку. Мені підказав ці слова вітер, а потім дощ, що видзвонював їх об шибки, і птахи у Великому Лісі, коли я опинився там уперше…

— Мовчиш, П’ята Сестро, — з болем промовила Перша Чарівниця.

Сірий птах, що весь час сидів поруч з ними, раптом зірвався вгору. Чарівниці сумно дивились, як він тріпоче крилами. Птах облетів навколо них коло і знову сів в узголів’ї Люелле. Однак за мить знову злетів у повітря, змахнувши крилами…

— Вона кличе нас встати й піти за нею, — раптом шепнула Третя Чарівниця. — Бачите?

— Але навіщо? — кинула похмуро Друга Чарівниця. — Пісня не здійснилася, Святий Камінь не прийняв Люелле. Куди нам іти й навіщо? У нас є інший нащадок королівського роду? У нас є тільки Люелле. А у ній — хто його знає, може, і з нашої провини, є якась пляма, якої ми не можемо виявити, а тим більше, не зможемо позбутись…

— Друга Сестро, — суворо промовила Четверта. — Не можна втрачати надії. Та ще й тоді, коли це не тільки наша надія, а сотень тисяч поневолених людей, її співвітчизників. Може, цю пляму можна знешкодити? Може, є якийсь спосіб…

— Цей птах усе намагається нас переконати, щоб ми пішли за ним, — озвався Айок, що не відводив очей від сірої невеличкої грудочки, яка тріпотіла крилами.

Раптом Люелле підвела голову й сіла. Її обличчя і далі було надзвичайно бліде, але очі вже почали оживати.

— Розкажіть мені, що трапилося, — попросила слабким, але рішучим голосом.

— Ти стала на Святий Камінь, і якби постояла на ньому ще трохи довше, Камінь би тебе вбив. Ворота скелі почали зачинятися, і ми всі також могли би назавжди залишитись у крижаній пастці, — сказала одна з Чарівниць.

— То виходить — все пропало? Я вас підвела, так? — нетерпляче допитувалась Дівчина. — Я чула, наче в тумані, слова Пісні, яку співав Айок, і знаю, що сталося. У мені є якась вада, тому Камінь мене не прийняв. Мабуть, це серйозна вада, якщо він навіть хотів мене вбити. Ваша П’ята Сестра, що могла би побачити цю ваду й позбутися її, стала птахом…

— …а цей птах, яким вона є тепер, кличе нас іти за ним, — закінчив Айок, дивлячись на Люелле співчутливо. — Ваша Сестра-птах справді німа, але вона хоче вам