Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

— Що ж це ти дав себе так обдурити? Що з тобою, Отто?

— Хто міг подумати, що цей Енке виявиться…

— І ти певен, що він утік до англійців? — Настрій у полковника досить благодушний. Від нього приємно пахне коньяком і дорогими сигарами. Він, видно, не сприймав те, що відбулося, трагічно. — А може, все це тобі приснилося?

— Його забрав англійський літак! Подивись, там ще димлять багаття, — сказав, давлячись злістю, Шлезінгер.

Полковник спохмурнів. Волохаті брови зійшлись до перенісся, очі хижо зблиснули. Підняв бінокль і довго мовчки дивився у бік селища. Потім спитав:

— Гергардт був з ним?

— Ні. В літак завантажили одного Енке.

— Чому завантажили?

— До літака на ношах, а далі вже льотчики завантажили.

— А де ж Гергардт?

— Не знаю.

— А хто ж повинен знати? Я, чи що, був у нього драбантом? Я довірив тобі таку важливу справу, а ти… Бач, за бабами скучив, і…

— Я виконував розпорядження доктора Гергардта. Їздив до Бергена в листом, якого він написав рейхсміністру.

— І про це ти говориш мені лише зараз?!

— Я б сказав і раніше, коли б ти хотів мене послухати. А ти гаркнув на мене і послав ганятися за «кротами».

— Що було в листі?

— Виходячи з ситуації, в ньому Гергардт просив підтримки, просив надіслати компетентну комісію. Він не прийняв жодного зауваження експерта. Говорив, що зробив геніальне відкриття, а ті з Баварської академії змовились проти нього. Однак це лиш мої здогадки, я листа не читав… Я лиш передав його з матросом…

— Виходить, лист може потрапити до рейхсміністра. — Рунге нервово шкріб підборіддя. — Комусь доведеться за це відповідати.

— Відповідатиму я! Що мені втрачати, моя кар'єра тільки починається. Зрозумій, я хочу врятувати тебе, полковника Рунке, доля якого мені небайдужа.

— Мене?

— Так, тебе! Адже в цій історії більше за інших винуватий ти!

— Що ти мелеш? Опам'ятайся!

— Пробачте, гер оберст, можливо, я не так висловився. Однак постав себе на місце твого берлінського начальства. Хто може з їх точки зору бути найбільшим винуватцем того, що сталося, того вже безперечного факту, що іноземна розвідка тримала на об'єкті «Вікінг» свого агента, а можливо, і резидента? Мабуть, той, хто не зміг його знешкодити, викрити, знищити!

— Винуватих ми знайдемо і покараємо за законами воєнного часу. — Полковник кинув на Шлезінгера важкий зневажливий погляд. — Винуватець не мине кари.

— Послухай, Курт. Не час мене лякати. Якщо в тебе лишилась хоч крапля здорового глузду, ти негайно повинен зв'язатися з аеродромом і вислати наперехват винищувачів, а вже потім будемо вирішувати, кому скільки дістанеться. Треба думати, як викрутитись з цієї дурної ситуації.

— Навряд чи винищувачі встигнуть, — стаючи на горло власній амбіції, вичавна Рунге.

— Вони постійно баражуючі, вздовж узбережжя і можуть бути зараз досі, недалеко від Глом-фіорда, там, при виході його в море. Ти це припускаєш?

— Припускаю, але…

— Не трать часу, накажи радистові зв'язатися з патрульною службою! — гаряче наступав на полковника Шлезінгер.

Той завагався. Потім все-таки підійшов до «б'юїка», прочинив дверцята і кинув радистові:

— З'єднайте мене з майором люфтвафе Крюгером і то негайно!

Рунге відійшов на обочину, всім своїм виглядом показуючи Шлезінгеру, що не бажає вести далі розмову в подібному тоні. Цей хлопчак посмів розмовляти з ним, як з рівним. Більше того, насмілився повчати. Все це йому згадається, коли справа дійде до з'ясування обставин втечі Енке, коли доведеться відповідати слідчому: де доктор Гергардт, чому сам опинився в полоні у цих бандитів, чому не розстріляли, чому дали можливість повернутися? Ці питання хвилювали полковника, як і його теперішнє становище, в якому він опинився через того паскуду Енке. «Все переплелося в єдиному вузлі. Якщо в Берліні стане відомо про те, що доктор Гергардт зник невідомо куди, а майор Енке накивав п'ятами, кар'єру можна вважати закінченою — про генеральські погони саме час забути. Добре ще, коли дадуть полк де-небудь в тилу, а то й на Східний фронт пошлють… Та все те попереду, а зараз… Чи нема якого виходу з цієї пастки? Припустимо, зникнення Гергардта можна пояснити просто: човен доктора напоровся на міну, яку течією загнало з моря в фіорд. Залишається Енке. Але хто сказав, що майор — англійський розвідник? Шлезінгер? Цього можна примусити забути про все. Того, що він тут наговорив, ніхто не чув, окрім мене. А коли справу подати так, що Енке потрапив до рук партизан і загинув? При потребі той же Отто підтвердить, як очевидець. Підтвердить, якщо хоче жити. Літака ніхто з тих, хто прибув сюди зі мною, не бачив, виходить його й зовсім не було… Над цим треба подумати. Така доповідна в Берлін Лише підтвердить, як нелегко йому тут працюється, а головне — зніме претензії, зазіхання на його «тепленьке місце» відпадуть у охочих самі собою. І генеральські погони знову заблищать попереду…»

Бінокль Рунге зупинився на завалі, який, сторожко поглядаючи на скелю, що нависла над дорогою, саме переходили солдати Геллера. «Повзуть, мов дохлі мухи. І чого бояться? Все, що мало впасти, уже впало. Партизани відходять. Теж, мабуть, раді, що є можливість відірватися… А цей недоносок Геллер задер голову, ніби молиться на ту скелю. Ну, послав мені господь бог військо. Як з такими протистояти хитрому і, що правду таїти, сильному ворогові? Ну, заждіть, ви в мене ще… Я вам…»

Внутрішній монолог полковника обірвався на півслові. Скеля, що висіла над завалом, раптом розкололась і впала вниз на дорогу. Все сталося в одну мить. Солдати і їх гауптман зникли під лавиною каміння і снігу. Вона перевалила через дорогу і полетіла в прірву, залишивши після себе страшний гуркіт і клуби сніжної пилюки. Луна кілька