Читати книгу - "Порожня труна"

По щоках Фандора покотилися сльози, а заступник тим часом запитав:

— Добродію Жероме Фандор, ви згодні взяти мадемуазель Елен за дружину?

— Так, — чітко мовив Фандор. І вже тихіше, тремтячим голосом додав: — Це моє найзаповітніше бажання.

І торкнувся худенької руки хворої, закоханими очима подивився на Елен. Та віддячила йому довгим відданим поглядом.

Заступник, збентежений тим, що церемонія відбувається при самому президенті, випростався і проказав останні слова:

— Добродію Жероме Фандор і мадемуазель Елен! Іменем закону я проголошую вас чоловіком і жінкою!

Настала черга й священика, розчуленого не менше, ніж присутні. То був старий абат із блідим і висхлим обличчям, довгим сивим волоссям і лагідним голосом. Квапливо, як і заступник, адже смерть от-от мала викрасти молоду дружину в бідолашного чоловіка, він проказав священну формулу:

— Візьміться за руки, діти мої. Скажіть мені, чи згодні ви поєднатися перед Господом святим шлюбом?

Обоє одночасно сказали:

— Так.

— Тож будьте поєднані перед Господом, як і перед людьми!

Священик звів старечу руку і врочисто осінив одружених широким хрестом — символом надії і пам'яті про людські муки. Промовив молитву, а тоді повторив:

— Будьте поєднані.

І коли почуття присутніх напружилися до краю, почувся голос секретаря:

— Панове, будь ласка, поставте свої підписи під актом цивільного шлюбу.

Президент підійшов першим. Коли всі чотири свідки своїми підписами підтвердили юридичний акт про шлюб Жерома Фандора і Елен, секретар сухо застеріг:

— Якщо упродовж трьох місяців після цього акту, який завдяки люб'язному дозволу присутнього тут президента відбувся без попередніх заповідей, і молоді не подбають про здійснення тих заповідей, то шлюб буде скасовано.

Проте ніхто вже не слухав службовця. Фандор став на колінах біля Елен і поцілував її в чоло довгим, ніжним і палким поцілунком.

— Моя дружина, моя люба дружина, — тихо казав Фандор на вухо Елен з безмежним щастям і безмежною скорботою.

Та раптом Фандор відчув, як хтось торкнувся його плеча.

— Підводьтеся, вона помирає.

То лікар урвав перші пестощі молодят. Фандор застогнав:

— Господи, вона помирає… Ні! Ні! — скрикнув бідолашний Фандор. І таки справді, завдяки піклуванню лікаря, Елен розплющила очі.

— Кохана моя! — зрадів Фандор. — Хвала Богові! Тільки не розмовляй. Треба, щоб ти одужала.

Елен мовчала. А Фандор раптом помітив Жюва: він стояв перед книгою записів актів громадянського стану. Зблідлий інспектор вражено дивився на записи, і Фандор здогадався, що сталося щось незвичайне.

— Жюве, що з вами?

Жюв мовчав.

Фандор підбіг до інспектора, і той тицьнув пальцем у підписи чотирьох шлюбних свідків:

— Поглянь, Фандоре.

Фандор придивився. Першим стояв підпис президента, далі — Жювів. Але два інші підписи приголомшили журналіста. Нижче Жюва лишив автограф свідок Елен, добродій, який загадково потрапив у палату й підписався: «Граф д'Оберкампф, обер-камергер королеви Голландії, хрещений батько Елен Майєнбург, що стала дружиною Жерома Фандора». А нижче цього химерного підпису стояв четвертий, ще несподіваніший — санітара Клода; він підписався справжнім ім'ям — «Фантомас».

Жером Фандор підвів голову, шукаючи поглядом дивного стариганя, що назвав себе хрещеним батьком Елен, а її саму — Елен Майєнбург. Водночас шукав і санітара Клода, який зважився підписатися «Фантомас» і який, мабуть, і справді ним був. Ні одного ні другого в кімнаті не було. Високий добродій і Геніальний злочинець зникли!

Коли Фандор приглядався до книги запису актів громадянського стану, то зробив дивовижне відкриття, що свідками Елен стали люди випадкові: з одного боку, страшний Фантомас, а з другого — граф д'Оберкампф, обер-камергер Голландії. Він просто отетерів. Що означають підписи цих двох чужаків? Як Фантомас, коли вже санітар Клод і справді Фантомас, наважився підписати справжнім іменем шлюбну угоду? Чого це граф д'Оберкампф назвався хрещеним батьком Елен і вважає, що її звати Елен Майєнбург?

Знервований і розгублений Фандор, убитий розпачем, до якого довели ці незвичайні події, які віднедавна навалювалися на нього, не знав, що й гадати. Проте міркував над цим він недовго. Надто великий смуток не давав зосередитися на іншому; його тривожили лише думки про Елен.

— Облишмо це, Жюве, — благав він. — Яке це має значення? — І знову опустився на коліна біля Елен, прикипівши поглядом до вмирущої.

Жюв хвилину вагався. Він читав і перечитував фатальний рядок, де санітар Клод підписався як «Фантомас»!

— От паскуда! — бурчав Жюв. — Помирає його донька, а він глузує і кпинить. Фантомасові й справді немає нічого святого.

Жюва тим часом мордували дві думки. Йому страшенно кортіло знову повести непримиренну боротьбу проти Генія зла, проти нелюда, що вимкнувся з зали суду в Міньясовій подобі і ще раз утік, тепер перекинувся на санітара Клода. Отже, й уник арешту, про який віддавна мріялось інспекторові.

— От паскуда! — лютився Жюв.

Він уже ступив крок, щоб вийти з кімнати й віддати наказ, щоб поліція шукала Фантомаса. Але помітив Фандора, що вкляк біля Елен, тоді як лікар за ним промовисто хитав головою. Так, цієї миті він багато віддав би, аби переслідувати злочинця. А проте лишився… Ноги його наче прикипіли до землі у палаті, де помирала нещасна Елен.

«Я не можу його залишити», — думав Жюв. Дивлячися на Фандора, він уявляв, який розпач долає його молодого друга. Адже добре видно, що смерть Елен не забариться, що настане вона через лічені хвилини. Уже абат, що освячував шлюб, тихо бурмотів поминальну молитву. За ним зі скорботними обличчями, знявши капелюхи, застигли заступник мера й президент. Тільки секретар був незворушний. Він тим часом нумерував сторінки, не усвідомлюючи, що ця його дія зараз недоречна й огидна.

Жюв лишився і на кілька хвилин навіть забув про Фантомаса. Драма невпинної боротьби з