Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Похіть?! – перепитав Вадим з долею єхидства та роздратованості в голосі і теж підвівся на ноги.

 Ліна просто кивнула головою, все ще уникаючи його погляду.

-          І ти зараз просто підеш? – знову запитав її.

-          Так! – не витримала врешті дівчина і підняла на нього повні сліз очі. – Я отак просто піду. Чи ти думав, що я радо впаду в твої обійми і забуду про те, що було? Як ти пішов до іншої?

 Вадим схопив її за руку і притягнув ближче до себе. Потім взяв її лице в долоні і пильно подивився в очі:

-          Я клянусь тобі, що більше не спав з нею. Ми одружилися. Вона оформила опікунство і ми розлучилися. Я не міг поламати дану їй обіцянку, зрозумій.

-          Я все розумію, але й ти зрозумій: я не можу так більше. Кожного разу з появою тебе в моєму житті я в результаті змушена, як той книжковий персонаж, витягувати себе за волосся з болота. В мене не залишилось більше сил. Після тебе кожен чоловічий дотик викликає нудоту, - по щоках покотились неслухняні сльози.

-          А як же той, з ким ти постійно проводиш час? Ваші поцілунки? – Вадим почав великим пальцем погладжувати її щоку.

 Ліна заплющила очі, віддаючись цій ласці і тихо заговорила:

-          Це все, на що я спромоглася. Не більше.

 Вадим нахилився до неї і притулився чолом до її чола. Безмежно довгу, коротку хвилину вони стояли, тамуючи свій біль єдиним способом, що міг допомогти – близькістю одне одного.

-          Цього разу все буде по-іншому. В нас все вийде, - впевнено-лагідно заговорив Вадим, але Ліна не відповідала. – Маленька моя, скажи щось.

-          Відпусти мене, - відсторонилась дівчина, вириваючись з його обіймів, щоб піти.

-          На завжди? – перепитав її глухим голосом.

-          Не знаю, - хитнула головою і швидким кроком пішла сходами вгору.