Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Всі барви неба, Хелена Власенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всі барви неба" автора Хелена Власенко. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 101
Перейти на сторінку:
Глава 25

-          Ти останнім часом якась мовчазна і смутна, - першим не витримав неприродньої тишини в салоні свого авто Дмитро, підвозячи вечором того дня Ліну додому.

 Дівчина подумки скептично хмикнула на його репліку, яка тільки доводила її побоювання: в житті знову з’явився Вадим - її персональне пекло і її персональний рай. Вона повинна раз і назавжди розірвати це порочне коло. Вона зробить це, поки невідомо як, але зробить.

 Ліна натянула фальшиву усмішку і повернула обличчя до Дмитра:

-          На роботі проблеми, - не зовсім і брехня. – Нічого не встигаю, а керівництво притискає до стінки.

 Ліна ледь істерично не розреготалася буквальності останньої фрази, але в останню мить стрималась і тільки стиснула губи у вибачливому жесті.

-          Розумію. Буває, - відповів Дмитро, - але я наполягаю, щоб у моїй присутності ти забувала про роботу. Мені потрібна твоя усмішка і наші теревені, а не слухати всю дорогу радіо. Це я і дома можу.

 Дмитро підморгнув їй і Ліна посміхнулась на його заявочку зі щирістю, на яку тільки була спроможна в цю хвилину.

-          Так краще, - вдоволено кивнув хлопець, - то може розкажи, що там за проблеми такі.

 Ліна зніяковіла і схвильовано відвела погляд. Вона відчувала провину перед Дмитром. Так, вони не давали одне одному ніяких обіцянок, але все ж їхні стосунки не можна було назвати зовсім без зобов’язань, хоч формально така домовленість була. Вони були друзями, близькими друзями з можливістю і наміром перейти незабаром на новий рівень.

 Ліна вирішила не розповідати про своє сьогоднішнє гріхопадіння. Вона не хотіла і боялась тим самим втратити хлопця. Впевненості щодо того, як він відреагує на таку звістку не було, а ризикувати здавалось недоцільним заняттям. Можливо колись вона наважиться і у всьому зізнається.

 Колись...

 Не зараз.

-          Не думаю, що тобі буде цікаво слухати про опрацювання мною нових статистичних даних, - хмикнула дівчина, ухиляючись від відповіді про справжні проблеми. – Краще я тебе послухаю. Твої розповіді про робочий день менеджера з продаж, погодься, набагато цікавіші.

-          І це допоможе підняти тобі настрій? – зі сподіванням і хитринкою в погляді глянув на неї.

 Ліна закивала, вдаючи щиру зацікавленість.

-          Ну що ж, слухай. Сама напросилась, - вдавано-співчутливо посміхнувся. – Я сьогодні зранку приїхав до одного з клієнтів, а там біля входу прив’язана коза...

 Ліна засміялась, уявляючи цю неймовірну і смішну картину. За такими розповідями вони і приїхали до дому дівчини і коли вона виходила з авто, обмежившись коротким поцілунком, то відчула, що настрій таки покращився.

 Дні для Ліни знову потягнулись в своєму звичному режимі. Статус стосунків з Дмитром не змінився, але його поцілунки вже не приносили колишнього задоволення, а самій цілувати і того стало важче. Дівчина з усіх сил намагалася вернути колишній, усталений порядок її життя, хай і не найщасливіший, проте спокійніший і контрольований.

 В ті нечисленні випадки, коли вони з Вадимом натикались одне на одного, Ліна мовчки відводила погляд, тамуючи зрадливу млість в тіла і біль в серці.

 В один з таких випадків, якось ранком, вони троє знову одночасно опинилися в ліфті. Ліна з усіх сил намагалася не дивитись в бік Вадима так само як і уникнути його погляду. Та тіло кожною клітинкою відчувало його близькість. Вона вловила легкий, ненав’язливий аромат його парфумів і це сіяло в думках безлад. Дівчина з сяючою посмішкою на вустах та уважним виглядом слухала Дмитра, але і приблизно не знала про що йдеться в його розмові. Вона не чула його, не бачила його, не відчувала його. В присутності Вадима все інше втрачало значення і переставало існувати. Тож рішення її проблеми до банального просте – треба поламати цю схему, треба просто вирвати оцю слабку ланку її душі, її життя.

 В якийсь момент до неї дійшло, що Дмитро пильно дивиться на неї і ніжно посміхається. Він чекав на її відповідь на своє питання, якого вона не чула і не уявляла про що він взагалі говорив перед тим. Ліна зніяковіло посміхнулася і винувато перепитала:

-          Вибач, про що ти питав? Я задумалась.

 Дмитро, натомість, засміявся і замість того, щоб сказати щось, нахилився і міцно чмокнув її в губи. За хвилину двері ліфта роз’їхались і хлопець взяв її долоню в свою і потягнув до виходу. На півдорозі вона мимоволі глянула в бік Вадима, в його прекрасні холодні очі з абсолютно пустим поглядом.

 Чоловік дивився їй вслід з колишнім онімінням в середині, яке знову вернулось. Вона посміхалась, але причиною цьому був не він. Щасливою її робив інший.

 Як же Вадим любив бачити усмішку на її милому личку і чути мелодійний сміх...

 Хай навіть так.

 Хай навіть не з ним.

 

 Кінець листопада видався вже по-зимовому холодним. Після роботи хотілося чим швидше потрапити додому і заритися з головою під ковдру. Ліна раділа, що хоча б пощастило, що її, переважно, забирає Дмитро і не доводиться чекати на зупинках переповнений громадський транспорт.

 Якось, в один із тих нечисленних холодних вечорів, коли Дмитро не міг її забрати, бо застряг через робочі проблеми, довелося налаштовуватися на автобус. Ліна стояла в коридорі, чекаючи на ліфт і подумала, що потрібно було зайти в бухгалтерію, покликати дівчат. Вони останнім часом стали менше спілкуватися. Напевно, це було пов’язано з тим, що її увагу на себе перетягнув Дмитро. Наступного разу обов’язково загляне до них, але зараз вже пізно – якраз перед нею роз’їхались двері ліфта і вона зайшла. В середині була тільки Марія, котра мала стурбований вигляд, а в руках тримала стопку паперів.

-          Добрий вечір, - привіталася Ліна, коли порівнялася з жінкою.

-          Добрий, Ліна, - відповіла та.

 Ліна раптом подумала, що їй подобається асистентка Вадима. Вона приємна, спокійна, врівноважена, доброзичлива жінка. За нього можна було порадіти – такі працівники на вагу золота.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 90 91 92 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всі барви неба, Хелена Власенко"