Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

— Звідки ви можете знати, що Шенкова донька стрибнула? — перепитав Ісаак.

— Тому що мої власні радники вчора ввечері пропонували мені зробити те саме.

Хлопець витріщився на неї.

— Хочете сказати, вона ризикувала власним життям, просто щоб…

— Упасти в око королю й дозволити йому повестися як герой? — Егрі пирхнула й розгладила шовкову сукню. — Розсудлива жертва, але я до такого не була готова.

Ісаак уважно подивився на свою бесідницю.

— Авжеж, якщо можна просто зачекати, поки замислений король тинятиметься довкола й побачить вас, гарну, як картинку, в зеленому шовку і з квітами у волоссі. — Принцеса винувато відвернула погляд золотавих очей. — Як довго ви чекали, сподіваючись, що я проходитиму повз?

Вона прикусила губу.

— Дві години дванадцять хвилин. Плюс-мінус.

Хлопець почувався водночас роздратованим і задоволеним, що Егрі залишається чесною.

— Цей камінь не дуже зручний.

— Прикро казати, але я вже не відчуваю сідниць.

Почувши це, Ісаак розреготався, та швидко опанував себе. Це не був королівський сміх. Він помітив, як один із вартових схилив набік голову. «Трухін». Вони незчисленну кількість разів удвох обходили угіддя Палацу. У друзяки було чимало причин упізнати Ісааків сміх.

Усі Святі, як він утомився від цієї вистави. Однак принцеса дала йому шанс вести розмову далі.

— Якщо ви не можете трохи посидіти на каменюці, не уявляю, як ви збиралися стати вартовою, котрій годинами доводиться стояти на посту.

— Дякувати богові, що я народилася в королівській родині.

— Зізнаюся, про Тавґхарад мені відомо небагато, — додав Ісаак, сподіваючись, що його голос пролунає невимушено. — До королівської варти призивають шляхтичів?

— До неї нікого не призивають, — заперечила Егрі з несподіваною гіркотою в голосі. — Люди приїжджають з усіх сіл та містечок, де випробовують власні сили, тренуються і сподіваються, що їх оберуть. Годі й уявити більшої честі.

— Ніж захищати вас? — Хлопцеві не вдалося втриматися від іронії в голосі.

Егрі знову прикусила губу.

— Династію Табан. Я — одна з найменших коштовностей у короні.

Ісаакові важко в це вірилось. Вона була страшенно гарненькою. Він навіть уявити собі не міг, який вигляд мають її сестри, якщо вона простачка.

Хлопець тиснув далі.

— Однак, попри всі винагороди, таке життя мусить бути складним. Вартові теж назавжди покидають свої родини, як гриші?

Дівчина ледь помітно напружилась.

— Вони роблять це залюбки. — Вона торкнулася рукою води. — Гадаю, найскладніше близнюкам.

— Близнюкам?

— Серед нашого народу близнюки звичне явище. — Дівчина кивнула головою в бік Толі. — Приміром, Кеб-Батаар.

— Яке цікаве слово «кеббен». У равканській мові такого немає. — Воно позначало близького родича або близнюка, але заразом і дорогу твоєму серцю людину.

Егрі заплющила очі й процитувала:

— «Усі тужать за першою квіткою. А хто проллє сльози за всіма, що зав’януть?» Ісаак не стримав усмішки. Схоже, Толина порада, зрештою виявилася корисною.

— «А я залишусь і співатиму для тебе, коли весна давно мине».

— Ви знаєте цей вірш? — здивовано перепитала принцеса.

— Запам’ятав його, коли вчив шуанську. — Вірш називається «Кеббенья», і точилося чимало дискусій щодо того, як правильно перекладати назву: «Моя люба», «Моя рідна» чи «Моя єдина».

— Це старий вірш, він уже давно вийшов із моди, але чудово описує дух кеббен.

— Здається, його покладено на музику, — пригадав Ісаак. — Мені казали, що ви граєте на хатуурі.

Дівчина загорнула руки в шовкову сукню, вираз її обличчя знову дещо напружився.

— Так, — ґречно відповіла вона. Що він робив не так?

— Я вважаю… — Він затнувся, побоюючись, що зараз усе жахливо зіпсує. — Я вважаю, що ця посада, це життя у всіх на очах позбавили мене того, чим я колись насолоджувався.

На мить Егрі здалася приголомшеною, навіть наляканою, а потім в її очах щось промайнуло, і вона нахилилася ближче.

— Я знаю, — прошепотіла вона. — Принаймні якби ми були вартовими, то могли б провести цей день значно захопливіше.

— Ми могли б покататися верхи.

— Поїсти руками.

Егрі нахилила голову і прошепотіла:

— Можна було б відригнути.

— Від душі.

— Ми могли б… ой, лишенько, — зойкнула Егрі. — Здається, у нас з’явилося товариство.

І справді: Ісаак побачив на обох доріжках оранжереї наречених у супроводі компаньйонок, схожих на зграйку чарівних хижих пташок.

— Мабуть, хтось повідомив, що ми тут усамітнилися.

— Напевно, зараз усі вони плюснуться в ставок, щоб привернути вашу увагу, — прошепотіла Егрі, й Ісаак ледве стримався, щоби знову не розреготатися.

— Що так розсмішило короля? — поцікавилася фієрданська принцеса, наближаючись до них; у неї в руках було прикрашеними елегантними морозними візерунками віяло.

— Чимало всього, мушу зізнатися, — відповів Ісаак. — Король — звичайна людина.

Він збрехав, але останнім часом мало хто взагалі казав правду.

24

Ніна

Ніна знала, що витягнути жінок із фортеці буде геть непросто. Через її витівку охорону посилять, залишалося лише сподіватися, що солдати вирішать, наче на фабрику заради жарту або побачення з кимось із них намагалася потрапити послушниця, а не равканська шпигунка.

Під час зустрічей з Адріком і Леоні вони складали плани, спілкуючись на земені, й обов’язково їхали подалі від монастиря, пояснюючи власну відсутність намаганнями продати зарядні механізми. Їм насправді вдалося продати дещо місцевим рибалкам, котрі вирішили спробувати власні сили в ловах, щоб забезпечити себе шкурами та м’ясом, адже риба в річці, схоже, вимирала. Незабаром доведеться поповнити запаси зброї.

Того ранку, виїжджаючи з містечка, Ніна помітила, як серед дерев промайнула біла хутряна блискавка. Вона відстала від Адріка з Леоні та якомога тихіше рушила до лісу. Трассел скрадався протилежним берегом річки. Проте, помітивши в лісі силуети інших вовків, дівчина відчула, як серце несамовито закалатало аж у горлі. Сірі вовки. Утім, на відміну від тварин, яких вона зустріла на кризі, ці не були такими худорлявими й очі в них не світилися жовтогарячим вогнем. Щоразу, коли хтось із них підходив до води, Трассел клацав зубами, і сірі вовки лякливо задкували до дерев.

«Він їхній пастух, — здогадалася дівчина. — Не пускає інших до отруєної води».

Їй хотілося залишитися якнайдовше й поспостерігати за тваринами, подивитися, чи Трассел підпустить її ближче, хай навіть він досі вернув носа від кухонних недоїдків. Проте Адрік з Леоні чекали. І так само чекали дівчата на вершечку гори.

Ніна неохоче відвела очі від Трассела й повернулася до саней.

План був простий: витягнути жінок і малюків із фабрики й вивести їх через пропускний пункт біля підніжжя гори, перш ніж хтось уторопає, що бранки зникли.

Леоні не надто зраділа, дізнавшись, що їм знадобиться вибухівка.

— Я майже не вивчала вибухові суміші, — зізналася дівчина, коли вони перепаковували товар, — а довгий ґніт — це завжди небезпечно.

—