юні ще і що з багатства вони, сказав їм: "Не можете тут сидіти". Відповів молодший: "Якщо не даси нам тут перебувати, то підемо деінде". Сказав старець подумки: "Нащо відганяю їх? Ще спокусяться. Прийму-бо, а сам труд пустельний зробить так, що добровільно втечуть звідси". І сказав до них: "Ідіть і зробіть собі хатину, якщо можете". І дав їм сокиру, і кошик хліба повний, і сіль. І повів їх далеко, показав їм місце на камені твердому і сказав: "Тут хатину собі збудуйте, принісши дерево з лугу". І сіли. Думав-бо старець, що будуть втікати звідти. Спитали ж юнаки ті отця: "Що роблять монахи?" Сказав старець: "Плетіння". І взявши гілля, почав їм плести початки, говорячи: "Так робіть кошики і давайте сторожам церковним, ті ж вам принесуть хліба і солі". І пішов від них преподобний. Вони ж із терпінням великим усе, що їм велів, робили. І не приходили до отця три роки. Згадав же про них Макарій, сказав подумки: "Що вони там роблять, що не приходять до мене питати про помисли свої?" Инші здалеку приходять, а ці, що ближче перебувають, не приходять". Бо ті двоє братів ні до кого ж не ходили, лише до церкви мовчки прийняти Пречистих Таїнств причастя. Помолився ж старець Богові, постячи один тиждень, щоб явив йому діла їхні, і після тижня пішов до них побачити, як живуть. І, постукавши до них у двері, відчинив. Бачивши Чоловіка Божого, поклонилися йому до землі. Старець же, створивши молитву, сів. Зробив знак старший молодшому вийти, сам сів плести кошик, нічого не говорячи. І о дев'ятій годині, постукавши, увійшов менший, і, зготувавши трохи їсти, поставив перед ними трапезу, і поклав три окрайці хліба, і встав мовчки. Сказав же старець: "Ходіть, їжмо". І їли, дякуючи Богові, і приніс води молодший, і пили. Коли ж був вечір, сказали отцеві: "Чи підеш, отче, звідси?" Він же сказав їм: "Ні, але тут ляжу". І постелили йому рогозину в одному куті келії, а в другому самі на рогозині лягли. І була ніч. Святий же Макарій молився Богові, щоб сповістив йому чесноту їхню. І відкрився дах хатини, і було світло. Ті ж двоє братів не бачили світла і думали, що спить старець. Торкнув же старший меншого, встали обидва і, підперезавшись, підняли руки до неба й молилися таємно. І бачив преподобний Макарій, що демони, як мухи, ішли на меншого, й одні хотіли сісти на устах його, инші ж на очах. Ангел же Божий стояв, маючи зброю вогненну, нею ж загороджував його і відганяв від нього демонів. До старшого ж демони ані наблизитися не могли. І коли до ранку обоє знову лягли, преподобний же Макарій вдав, ніби збудився зі сну. І всі встали. І сказав старший брат: "Отче, чи хочеш, щоб ми читали дванадцять псалмів?" І сказав отець: "Так". І співав спершу молодший, і після кожного вірша виходила свіча вогненна з уст його і сходила на небо. Тоді старший почав співати, і виходив із уст його вогонь, як мотузок, і досягав до небес. По закінченні псалмів хотів відійти старець і сказав до них: "Моліться за мене". Вони ж поклонилися йому до землі мовчки. І пішов від них авва, розуміючи, що старший досконалий є в чеснотах, а з молодшим ще бореться ворог. І по небагатьох днях усоп у Господі старший, а після нього на третій день і менший переставився. І коли дехто з отців приходив до авви Макарія, він водив їх у хатину тих двох братів і говорив: "Прийдіть і подивіться на місце, на якому ж подвизалися великі раби Христові".
Коли молився якось преподобний до Бога, був голос до нього, що говорив: "Макарію, ще не прийшов ти в міру двох жінок, які в ближньому граді живуть разом". Чувши ж те, старець взяв палицю свою і пішов у названий град. І знайшов дім їхній, постукав у двері, і зразу одна з них вийшла і з великою радістю прийняла його. Прикликавши ж обох, старець сказав до них так: "Задля вас такий труд підняв, ідучи з дальньої пустелі, щоб зрозуміти діла ваші, які мені, не таючись, розповісте". І відповідали жінки старцеві: "Повір нам, святий отче, що ні минулої ночі від ложа мужів наших не були вільні, яких-бо діл від нас шукаєш?" Старець же наполягав, просячи їх, щоб явили йому чин життя свого. Вони ж переконували, мовлячи: "Ми ніякої споріднености між собою не маємо, трапилося так, що двоє братів одружилися з нами, і з ними п'ятнадцять років в одному домі разом живемо, ані одного слова злого чи нечистого одна одній не кажемо, ані не сварилися ніколи, але в мирі аж донині живемо. І вирішили однодумно, покинувши плотське подружжя, піти в лик святих дів для Бога працювати, але не могли впросити мужів наших, щоб відпустили нас, хоч і дуже великими сльозами і просьбами їх просили. Не отримавши бажаного, поклали заповіт між Богом і нами, що ніколи ж мирського слова не скажемо зовсім аж до смерти нашої". Це почувши, святий Макарій сказав: "Справді, не діви, ані не одружені, ані не черниці, ані ж не миряни, але допусту Бог шукає, приймаючи їх як саме діло, і за волею кожного подає Святого Духа, який діє і скеровує життя кожного, хто хоче спастися".
У дні цього преподобного Макарія Єгипетського просіяв чеснотами в тих же пустелях ще один Макарій преподобний, Олександрійський, що був пресвітером монастиря, названого Келії. Місце ж те, яке Келії називається, було в пустелі між Нитрією і Скитом. Той блаженний Макарій Олександрійський до цього святого Макарія Єгипетського часто приходив, і багато разом в пустелі ходили, маючи велику любов між собою. Воцарився ж у ті часи злочестивий Валент-аріянин, було гоніння на правовірних велике. Прийшов-бо в Олександрію Луцій, єпископ аріянський, з воїнством великим і вигнав із престолу блаженного Петра, єпископа, який був після святого Атанасія Великого. Послав же в пустелю вигнати всіх отців святих, а спочатку обох Макаріїв — їх же вночі воїни, взявши і в корабель посадивши, завезли кудись далеко на острів, на якому невідомим був Христос Бог, але ідолів шанували як богів. На тому острові в ідольського жреця була донька біснувата, яка, відчувши прихід святих Макаріїв і тих, що з ними, отців преподобних, поспішила проти них, кричачи: "Чому сюди прийшли? Цей-бо острів є нашим давнім мешканням". Вони ж, сотворивши молитву, вигнали біса з неї
