Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Суспільно-станова структура населення на цей час сформувалася практично цілком. Громада повноправних громадян складалася, головним чином, із земельних власників. Очевидно, до цієї категорії належали й багаті сім'ї жерців. У зв’язку з розширенням торговельно-обмінних відносин дедалі більшу роль у суспільстві відіграють ксени й купці, які здобувають низку привілеїв, у тому числі статус повноправних громадян. Переважну частину цієї вільної верстви громади складали виробники з середнім і невисоким достатком, головним чином вільні сільські жителі, які не володіли землею (орендарі), але, можливо, мали знаряддя праці; невелика частина вільних ремісників, які володіли невеличкими майстернями та знаряддями праці; торговці, які вже спеціалізовано займалися обміном, але частина їх могла бути водночас і селянами, ремісниками, землевласниками. Проте багато дрібних ремісників та торговців зоставалися за межами общини вільних громадян.

Рентні орендні відносини, відбиті, зокрема, в листі Артікона у V ст. до н. е. У ньому йдеться про власників будинків Мілліона та Атаку, які здають у найм кімнати, та про бідну сім'ю Артікона, що не має свого домоволодіння і змушена наймати житло[769].

Безумовно, значну частину населення Ольвії, особливо його найбідніших верств, складали напіввільні, очевидно, були й раби, їхній статус, проте, не знайшов відбитку в епіграфічних пам'ятках V—IV ст. до н. е. Відсоток рабів навряд чи був високий. Це були, головним чином, домашні раби або ті, що працювали на сільських ділянках і в кам'яних кар'єрах. У другій третині IV ст. до н. е. кількість рабів зростає, судячи з повідомлення Макробія [Мас. Sat., 1, 11, 33]. Як видно, їх визволення з рабства відігравало істотну роль при відбитті облоги Зопіріона.

У економічному житті Ольвії в V ст. до н. е. головну роль, як і раніше, відігравало багатогалузеве сільське господарство, що було основою добробуту населення поліса. Йдеться насамперед про виробництво зерна — пшениці, ячменю, проса, віки. Певне значення мали городництво та садівництво. Є підстави вважати, що приблизно друге місце у сільськогосподарському виробництві займало тваринництво: розводили велику рогату худобу — волів, корів; дрібну рогату худобу — овець, кіз; свиней та коней, певну роль відігравало птахівництво. Застосовувалося не тільки стійлове утримання худоби, але й відгонно-пасовищне. Виноградарство у V—IV ст. до н. е. у Нижньому Побужжі широкого розвитку не набуло.

В цілому сільське господарство забезпечувало можливості самостійного існування держави, а така галузь, як виробництво зерна у врожайні роки могла набувати товарного значення, зерно йшло на продаж за межі Ольвії — до Греції.

Значне місце займали ремесла[770]. Серед них, зокрема, металургія — обробка чорних та кольорових металів — та виробництво керамічної продукції. Чорна металургія обслуговувала, головним чином, сільське господарство та іншу господарську діяльність. Основну номенклатуру її виробів складали знаряддя праці, цвяхи, гачки та ін. Залізо одержували сиродутним способом, а в подальшій обробці застосовували кування, витягування, гартування. Значного розвитку досягла обробка кольорових металів, особливо в першій половині V ст. до н. е. За допомогою лиття та штампування в кам’яних формах, а також кування, протягування та інших засобів виготовлялися художні вироби — дзеркала, бляшки, предмети кінської збруї, прикраси, а також цвяхи, гачки, дрібні знаряддя праці.

Відносно широким був асортимент керамічного виробництва — кухонного та частково столового посуду, з середини IV ст. до н. е. — тари (амфор) і, можливо, черепиці. Існували й домашні ремесла — прядіння, ткацтво, обробка шкур, виготовлення ліпного посуду. У місті також розвивалися деревообробка (та кораблебудування), обробка каменю, косторізне ремесло та ін.

Про організацію виробництва відомо вкрай мало. Можна тільки досить аргументовано твердити, що тут не було значних ергастеріїв. Судячи з відкритих у центрі міста металургійних майстерень, які розташовувалися у жилих будинках, то були невеличкі підприємства (вірогідно, там налічувалося не більше 2—3 чоловік), де майстри працювали з обома видами металів — чорним та кольоровими. Розміщення майстерень, в тому числі у центральних частинах міста, може свідчити про певне значення ремісників у ольвійській громаді. Інших даних, які б характеризували становище ремісників у ольвійському полісі класичного часу, немає. Подальший розвиток ремесла йшов, головним чином, в напрямі нарощування обсягів виробів без значних змін у технології виробництва. Можна також констатувати, що в IV ст. до н. е. на перше місце виходить обробка чорних металів.

У цілому реміснича діяльність ольвіополітів певною, хоч і невеликою, мірою могла спрямовуватись на торгівлю з місцевими племенами.

Крім того, у Нижньому Побужжі існували й промисли: рибальство (виловлювали осетрові, сомові, короп, щуку, хамсу, мідії) та мисливство (полювали на вовків, лисиць, благородних оленів, лося, сайгу, дикого кабана, зайця-русака, кулана, бобра, ласку та ін.). Проте ці промисли мали лише допоміжне значення.

Важливу роль в економіці Ольвії відігравала торгівля, що зумовлювалося значним рівнем розподілу праці в полісі та досить великими потребами його жителів у виробництві та побуті.

Торгівля у V—IV ст. до н. е. була внутрішньою та зовнішньою. Вона розрізнялася не тільки географічною локалізацією, а й призначенням, статтями й формами обміну, рівнем співвідношення натурального обміну й грошової торгівлі.

Внутрішня (внутріполісна) торгівля зосереджувалась у межах Ольвії та її сільської округи, здійснювалась як у грошовій, так і в натуральній формі. Предметами обміну була сільськогосподарська продукція і ремісничі вироби місцевого ольвійського виробництва та привезені з метрополії.

Торгівля велася на ольвійській агорі, вздовж західної сторони якої вже з кінця V ст. до н. е. влаштовували спеціальні торговельні ряди. Державний контроль торгівлі здійснювали агораноми з допомогою мита, законів про торгівлю, системи заходів щодо сприяння іноземним купцям (проксенії).

У зв'язку з внутрішньою торгівлею йшло формування грошового обігу. До початку класичного часу основними засобами платежу були дрібні розмінні литі дельфіни, які продовжували функціонувати протягом V—IV ст. до н. е., і частково золоті малоазійські кізикіни або лампсакіни. В перших десятиріччях V ст. до н. е. на ольвійському ринку з’являються специфічні полісні монети — вищезгадані литі бронзові аси, що за вагою відповідали мілетським срібним оболам і, отже, виливалися в мілетській системі[771]. Однак уже в середині V ст. до н. е. товарність виробництва досягла того рівня, коли виникла потреба у великій масі грошей. Різні їх номінали, забезпечені дорогоцінним металом, литі монети не могли повністю задовольнити цих потреб. Відливка монет була менш продуктивним процесом, ніж карбування.