Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна 📚 - Українською

Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За п'ять хвилин до смерті" автора Анастасія Шишкіна. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 104
Перейти на сторінку:

Несподівано мене пройняв холод, і я мимоволі здригнулася.

Підіймаючись широкими сходами, стрімко озирнулася. Я вже звикла до того, що за мною постійно стежать. Та цього разу відчуття були зовсім іншими. По шкірі пробігли мурахи. Серце закалатало. Напевно, це все нерви.

У розкішному холі нас уже чекали.

— Подружжя Хьорст? — звірившись з планшетом у руках, до нас підійшла струнка, вродлива співробітниця: висока блондинка в бездоганно випрасуваній формі, з туго зібраним пучком на голові. — Прошу за мною.

Вона повернулася і дзвінко застукотіла підборами в напрямку ліфта. Її хода була нервовою та напруженою, і я з усмішкою припустила, що це через мого чоловіка. Він часто викликав у людей відчуття ніяковості. 

Піднімаючись на потрібний поверх, з цікавістю розглядала золоті візерунки на прозорих стінах кабіни. Надворі було похмуро, але, споглядаючи цю красу, я відчула, як у душі розливається тепле сонячне світло.

— Будь ласка, слідуйте за мною. Кабінет для підтвердження шлюбу знаходиться в самому кінці коридору, — промовила Фіона з легкою усмішкою. У цей момент пролунав дзвіночок, повідомляючи, що ми прибули на потрібний поверх. 

Двері ліфта плавно відчинилися, і перед нами відкрився просторий коридор з високими стелями та приглушеним освітленням. Стіни були прикрашені картинами, ймовірно, репліками, які зображали сцени давніх весільних церемоній. Я відчула, як серце забилося швидше в очікуванні того, що ось-ось станеться.

Залишивши охорону з Астаром біля входу, ми зайшли слідом за Фіоною.

Не можу точно сказати, які почуття вирували в мені в ту мить, але, схоже, це було розчарування. Як і кожній жінці, мені хотілося красивої церемонії, але нас завели до звичайного сірого кабінету з чотирма столами, заваленими паперами. Навіть ледь відчутний приємний аромат у повітрі не міг змінити враження від цього безбарвного місця.

— Добрий день! Пані, пан Хьорст, прошу, сідайте, — підвелася жінка з великими формами й жестом запросила нас на місця перед собою.

Фіона сіла за сусідній стіл і показово почала шурхотіти паперами.

— У вас тут завжди так тихо? — здивовано запитала у неї, адже, окрім нас, на цьому поверсі не було ані душі.

— Ні... Ви просто так потрапили. Більшість пар надають перевагу реєстрації шлюбу одразу в храмі, тому у нас не так багато відвідувачів. А мої колеги зараз на нараді. Вони скоро повернуться, — трохи розгублено відповіла працівниця.

Такий варіант мене влаштував, і я спокійно відкинулася на спинку крісла. Сама процедура зайняла небагато часу. Спочатку ми пройшли ідентифікацію крові — нам по черзі вкололи палець спеціальним артефактом, — потім ще раз підтвердили своє бажання вступити в шлюб і заповнили кілька електронних форм. За кілька хвилин нас уже можна було привітати: тепер ми офіційно були чоловіком і дружиною не тільки перед богами, а й на землі.

— Якщо я не помиляюся, ми маємо оформити ще одну річ, — хвилюючись, гладка пані поглянула на годинник і почала спішно складати документи в папку. — Потрібні дані чипа вашого сина.

Спочатку запах у кабінеті здавався приємним, але поступово він почав тиснути на свідомість, провокуючи наближення мігрені. Прибрати цей "брудний" потік з організму не вдавалося — через нерви та втому знизилася концентрація.

— Чого ти так дивуєшся, Меггі? Мені здається, це цілком логічно, що я хочу усиновити нашого сина, — протягуючи документи працівниці суду, відповів чоловік на моє невисловлене запитання. Скривившись, він притиснув пальці до скроні. — Відкрийте вікно! Немає чим дихати! У чиїй голові взагалі могла народитися ця безглузда ідея запалювати пахощі?!

Жінка злякано підскочила й швидко рушила до вікна.

— Вибачте, зараз це модний аромат серед аристократії. Нашим відвідувачам подобається. Він розслабляє й дарує спокій.

Не знаю про спокій, але як із таким гулом у голові можна взагалі ясно мислити, ось це загадка.

— Треба покликати дитину, — злякано глянувши на Раяна, видавила зі себе бліда Фіона.

— Я покличу. Рай, чекатиму за дверима. Щось мені зовсім зле… — підводячись, я вчепилася в спинку крісла.

— Що сталося? Зараз викличу лікаря, зачекай, — він стрімко дістав комунікатор.

— Не хвилюйся. Ти забув, що я сама медик? Це лише головний біль. Вийду на свіже повітря — і все мине, потоки відновляться, — підбадьорливо стиснувши його плече, я рушила до виходу.

За дверима мене чекали схвильовані Астар і охорона. Усі нервували, хоч і старалися цього не показувати.

— А де Раян? — висловив загальну думку син. — Вас вже можна привітати?

— Можна. А Рай чекає на тебе, — кивнула на двері за своєю спиною.

— Ти якась бліда. Тобі недобре? — не звернувши уваги на мій жест, хлопець уважно вдивлявся мені в обличчя.

— Не хвилюйся.Це лише головний біль через солодкі пахощі. Зараз мине, — слабо всміхнулася. 

Відчувала себе принцесою, оточеною з усіх боків турботливими драконами-охоронцями.

— Може, все ж викликати лікаря? — запропонував Коршун, і другий охоронець відразу потягнувся за комунікатором.

— Не треба, — вдячно усміхнулася їм і рушила до вікна.

— Зачекай! — раптом вигукнув Астар. — Краще не підходь до нього… — зніяковівши, додав він.

— Чому?

Логічне питання.

— Ну… Добре, дивись, але обережно, — дозволив син, але сам залишився на місці.

Звісно, заінтригована, я зробила кілька кроків і обережно виглянула у вікно, відсунувши важку червону портьєру.

— Це що таке?! — попри моє самопочуття, крик вийшов гучним.

Біля входу до будівлі яблуку ніде було впасти, журналісти, немов море, оточили її з усіх боків.

— Це журналісти, — констатував охоронець Хьорста. — Пам’ятаєте тих студенток біля входу? Вони виклали в соцмережі фото, де видно, як ви підіймаєтесь сюди.

— І де були люди Раяна?! — я щиро ненавиділа настирливих, які пхають свого носа куди не слід, журналістів і не могла повірити, що вони стоять просто під вікном.

1 ... 90 91 92 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"