Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кімната" автора Емма Донохью. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93
Перейти на сторінку:
— це завести собаку на ім’я Щасливець. Я готовий хоч і зараз, але Ма каже, що в неї клопоту по саму зав’язку. Може, як мені буде шість.

— Коли я матиму торт зі свічками?

— З шістьма свічками, — мовить вона, — присягаюся.

Уночі ми лежимо в ліжку, але це не Ліжко з нашої Кімнати; я гладжу перину, вона пухнаста, а наша Перина була не така. Коли мені було чотири, я нічого не знав про світ або гадав, що це все казочки. А тоді Ма сказала мені, що він справжній, і я подумав, що вже знаю все. Однак тепер я живу в цьому світі й багато чого не знаю. Мені весь час ніяково.

— Ма!

— Що?

Вона й досі пахне собою, але не її груди, які стали тепер просто грудьми.

— А ти колись шкодувала за тим, що ми втекли?

Якийсь час вона мовчить, а потім каже:

— Ні, ніколи не шкодувала.

— Це якесь збочення, — каже Ма лікареві Клею. — Ці всі роки я жадала людської компанії. А тепер, здається, інші люди мені зовсім не потрібні.

Він киває, і вони попивають гарячу каву. Ма вже п’є її, як усі дорослі, — щоб рухатися. Я, як і раніше, п’ю молоко, але часом — молочний шоколад. На смак він наче справжній шоколад, однак дітям споживати його дозволено. Я лежу на підлозі, збираючи разом з Норін пазл. Треба з двадцяти чотирьох шматочків зібрати картинку поїзда, і це суперважко.

— Майже ніколи... Мені буває досить самого Джека.

— Душа обере собі власну громаду й зачинить двері туди... — промовляє лікар Клей поетичним голосом.

Ма киває:

— Еге ж, але раніше я такою не була, відколи себе пам’ятаю.

— Вам довелося змінитися, щоб вижити.

Норін підводить голову:

— Не забувайте, що ви тепер інакші в усьому. Розмінявши третій десяток, народивши дитину, ви ніяк не могли залишитися колишньою.

Ма п’є каву й мовчить.

Одного разу мені захотілося дізнатися, чи відчиняються вікна. Я намагаюся відчинити вікно у ванній кімнаті — повертаю ручку і штовхаю раму. Повітря мене лякає, але я набираюся мужності, вистромлююся з вікна і простягаю вперед руки. Верхня половина мого тіла — за вікном. Це дивовижно!..

— Джеку! — Ма тягне мене всередину за футболку.

— Ой!

— Це ж шостий поверх. Якби ти впав, то розсадив би собі голову!

— Але ж я не падав, — заперечую я. — Я був водночас усередині й зовні.

— І водночас поводився безвідповідально, — каже Ма, насилу стримуючи усмішку.

Я йду за нею в кухню. Вона розбиває в миску яйця, щоб приготувати французький тост. Шкаралупки тріснули, і ми викидаємо їх у смітницю — прощавайте! Цікаво, чи обернуться вони на нові яйця?

— А ми коли-небудь повернемося з Небес на землю? — питаю я, проте, здається, Ма мене не чує. — Ми виростемо в пузиках знову?

— Це зветься реінкарнацією, — каже Ма, ріжучи хліб. — Деякі люди думають, що ми повертаємося на землю в подобі ослів або равликів.

— Ні, в подобі людей, що ростуть у пузиках. І коли я знову виросту...

Ма запалює вогонь:

— То що?

— Ти зватимеш мене Джеком?

Вона дивиться на мене:

— Добре.

— Обіцяєш?

— Я завжди зватиму тебе Джеком.

Завтра Першотравень. Це означає, що настало передліття і буде демонстрація. Ми могли б піти просто подивитися на неї.

— А Першотравень буває тільки у світі? — питаю я.

Ми сидимо на дивані і їмо з мисок мюслі, силкуючись не розхлюпати їх на диван.

— Що ти маєш на увазі? — мовить Ма.

— У Кімнаті теж настав Першотравень?

— Мабуть, от тільки святкувати його там нема кому.

— Ми можемо піти туди.

Ма кидає свою ложку, і вона гучно дзвенькає об миску.

— Джеку!

— То ми підемо?

— Тобі що, так кортить піти туди?

— Ага.

— Чому?

— Не знаю, — відповідаю я.

— Тобі що, не подобається зовні?

— Подобається, але не все.

— Ну, а якщо взагалі — тобі зовні краще, ніж у Кімнаті?

— Взагалі, так.

Я доїдаю рештки своїх мюслів і те, що залишилося в мисці Ма.

— А ми можемо якось сходити в нашу Кімнату?

— Але ми там не житимемо.

Я киваю:

— Просто зайдемо на хвилинку.

Ма кладе підборіддя на руки.

— Не думаю, що я зможу туди зайти.

— Та зможеш. — Я чекаю, що вона скаже, а тоді питаю: — Там небезпечно?

— Ні, але сама думка про це викликає в мене таке відчуття, ніби... Однак вона не домовляє, яке відчуття викликає в неї та думка.

— Я триматиму тебе за руку, — обіцяю я.

Ма зачудовано дивиться на мене.

— А може, ти сходиш сам?

— Ні.

— Я хотіла сказати, з ким-небудь іншим. З Норін, наприклад.

— Ні.

— Або з Бабцею.

— З тобою.

— Я не зможу...

— Сьогодні моя черга вибирати, — зауважую я.

Ма встає. Здається, вона розсердилася. Вона бере трубку в КІМНАТІ МА й комусь телефонує.

За якийсь час лунає дзвінок, і швейцар сповіщає, що по нас приїхала поліція.

— А ви, як і перше, офіцерка Оу?

— Звичайно, — відповідає офіцерка Оу. — Давненько ми з тобою не бачилися.

На склі поліційної машини я помічаю крихітні цятки — певно, це краплі дощу. Ма гризе ніготь на великому пальці.

— Погана ідея, — кажу я їй, віднімаючи її руку від рота.

— Еге. — Вона знову заходиться гризти ніготь, а тоді мало не шепоче: — Як би мені хотілося, щоб він помер.

Я знаю, про кого вона думає.

— Але не потрапив на Небеса.

— Так, хай опиниться деінде.

— Він довго стукатиме — тук-тук-тук, проте його туди не впустять.

— Атож.

— Ха-ха.

Повз нас, виючи сиренами, проносяться дві пожежні машини.

— А Бабця казала, що їх дуже багато.

— Кого?

— Людей, подібних до нього.

— А, — каже Ма.

— Це правда?

— Ага, та найпідступніше, що далеко більше людей стоять десь посередині.

— Де-де?

Ма пильно дивиться у вікно, але я не знаю, що вона там побачила.

— Між добром і злом, — відповідає вона, — і в них спокійно уживається і те,

1 ... 92 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кімната"