Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

«Тут її ні в кого немає!» – просилося на язик.

– Ось! – Я підбігла до чаклунки. – Ліки, ніж… Краще б наточити.

– Згодиться.

Питання застрягли у горлі. Вона ніби не до кінця усвідомлювала, що збирається зробити. Тупе лезо… Жива людина…

Я здригнулась, і пляшечки з настоянками розкотилися по землі. Мела підібрала їх, незграбно перекинула Медору.

– Хто не боїться крові? Займіться вилкою. Брене, на вас малюнок.

– Чому я? – його голос звучав не обурено, а злякано.

– У вашій особистій справі написано, що після першого курсу ви тривалий час відновлювалися у Сьомій ренійській лікарні. Впевнена, з вашої пам'яті не зникла адреса тамтешнього порталу.

– Я не впевнений…

Чаклунка підійшла до нього впритул.

– Крім вас, цього ніхто не зробить. Ця жінка не має шансів. Їй потрібна справжня допомога.

Він невпевнено зиркнув на віз. Породілля відповіла тяжким стогоном.

– Я пам'ятаю, – сказав твердо. – Вектори напрямку та… Світло!

Магічна кулька підлетіла до Брена, заливаючи яскравим сяйвом спорожнілий майданчик посеред вулиці.

Сокіл опустився на коліна, тицьнув пальцем у ґрунт.

– Хоч би дерев'яний щит якийсь…

Мела присіла поряд.

– Ніколи мріяти. – У її кулаку з'явилися голки. – Дивіться, – вона встромила їх у землю одну за одною, – ключові точки. Використаємо нитки, щоб з'єднати їх. Ножем докреслимо інше. Крейда є?

У мене відлягло від серця. Світ не збожеволів. Я не побачу свою подругу, що ріже чиюсь плоть. Не те щоб це видовище змінило моє ставлення до неї…

Брешу. Змінило б. Я вже її не впізнавала, а в таких жахливих умовах – і поготів.