Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— А чому б нам не продовжити розмову, але більше не торкатися цієї теми? — герцогиня закусила губу і кинула на мене невпевнений погляд.

— Тому що я кохаю свою дружину і хочу, щоб вона була в безпеці.

Мері якусь мить уважно дивилася на нього, зважуючи щирість його слів. І, напевне, отримала ствердну відповідь.

— Діані не треба боятися мене, Мете. Але більше ніхто в Лондоні не мусить про неї знати. Те, що зараз коїться в Шотландії, вселяє в людей страх, і вони готові звинуватити кого завгодно у своїх негараздах.

— Мені дуже жаль, що я зіпсувала ваші черевики, — сконфужено сказала я. — Їх уже не відремонтувати.

— Забудьмо про це, — твердо сказала Мері, підводячись, щоб попрощатися.

Коли ми виходили з замку Бейнардс, ніхто з нас і слова не вимовив. Коли ми пройшли крізь сторожку, позаду нас із неї вийшов П’єр, насуваючи на голову шапку.

— Усе пройшло напрочуд добре, — озвався Генрі, порушуючи тишу.

Ми отетеріло озирнулися, не вірячи своїм вухам.

— Звісно, були деякі гострі моменти, — похапцем поправився він, — але інтерес та симпатія Мері до Діани не підлягає сумніву, як не підлягає сумніву і її незмінна відданість тобі, Метью. Ми мусимо дати їй шанс. Її так виховали, вона не може легко довірятися будь-кому. Саме тому її так турбують питання віри. — Він щільніше закутався у накидку. Вітер не вщухав, і вже почало сутеніти. — На жаль, тут я мушу вас покинути, бо моя мати зараз в Олдерсгейті чекає мене на вечерю.

— Вона вже одужала? — спитався Метью. На Різдво вдовиця-графиня скаржилася на задишку, і Метью непокоївся, що то, можливо, означало проблеми з серцем.

— Моя мати з родини Невілів. І тому житиме вічно й завдаватиме клопоту за кожної нагоди, — запевнив нас Генрі і поцілував мене в щоку. — А потім додав, багатозначно вигнувши брови: — А за Мері й за оту… за оте інше питання не хвилюйтеся.

Ми з Метью провели його поглядом, а потім звернули до Блекфраєрса.

— Що там сталося? — спитався Метью.

— Раніше мою магію спонукали до дії емоції. Але тепер навіть однієї лінивої цікавості достатньо, щоб зазирнути вглиб речей. Утім, я й досі не можу второпати, як мені вдалося оживити оту бджолу.

— Дякувати Богу, що ти думала тоді про черевики Мері. Якби ти натомість почала придивлятися до гобеленів, то невдовзі ми опинилися б у гущі битви між богами на горі Олімп, — сухо зазначив він.

Швидко пройшовши подвір’ям собору Святого Павла, ми знову опинилися у відносній тиші району Блекфраєрс. Шалена біганина дня перейшла на неквапливий крок. На порозі своїх майстерень гуртувалися ремісники, щоб обмінятися бізнесовими новинами, а за них денну роботу закінчували їхні учні.

— Хочеш поїсти? — спитав Метью, показуючи на булочну. — На жаль, це не піца, але Кіт із Волтером вельми полюбляють пиріжки з м’ясом, що їх пече пан Праєр.

Метью ошелешив пекаря Праєра і загнав його в куток розпитуваннями про джерела надходження м’яса та стан його свіжості. Нарешті я зупинила свій вибір на духмяному пирозі з начинкою із качиного м’яса. У пекарні були й пироги з олениною, але я навідріз відмовилася від них, хоча оленина була свіжа.

Метью заплатив Праєру за харчі, а тим часом його помічники загортали нашу покупку. І при цьому кожної секунди крадькома поглядали на нас. Мені пригадалося, що вампір та відьма приваблюють людську увагу так само, як вогонь свічки приваблює нічних метеликів.

Вечеря вийшла смачною й затишною, хоча видно було, що думки Метью зайняті чимось іншим. Невдовзі після того як я розправилась з пирогом, на дерев’яних сходах почулися чиїсь кроки. «Тільки аби не Кіт, — подумала я, схрестивши пальці. — Тільки не сьогодні».

Коли Франсуаза відчинила двері, на порозі чекали двоє чоловіків в уже знайомих мені вугільно-чорних лівреях. Метью підвівся, нахмурившись.

— Графиня занедужала? Чи хтось із хлопців захворів?

— Усі живі й здорові, пане. Один із посланців простягнув руку з ретельно складеним аркушем паперу. На його поверхні виднілася несиметрична сургучева пляма з відбитком вістря стріли. — Це від графині Пемброкської, — пояснив чоловік, вклонившись. — Для господині Ройдон.

Було якось дивно бачити на звороті офіційну адресу: «Господині Діані Ройдон, заклад під знаком Оленя й Корони, район Блекфраєрс». Провівши по конверту пальцями, я легко викликала образ розумного обличчя Мері Сідней. Піднісши лист до вогню, я розкрила його, пальцем підчепивши печатку, і сіла читати. Папір був товстий і потріскував, коли я його розгортала. Із нього випала менша смужка паперу і, тріпочучи, опустилася мені на коліна.

— І що ж там каже Мері? — поцікавився Метью, відпустивши посильних. Ставши позаду мене, він опустив руки мені на плечі.

— Мері хоче, щоб я прийшла до замку Бейнардс у четвер. Вона якраз здійснює один алхімічний експеримент і гадає, що він може мене зацікавити, — відповіла я, так і не змігши повністю приглушити нотку недовіри у моєму голосі.

— Оце тобі й Мері. Обережна, але незрадлива, — сказав Метью, поцілувавши мене в щоку. — І вона завжди мала дивовижну здатність зцілювати. Що там на другому аркуші?

Я підняла його і прочитала вголос перші рядки написаного на ньому вірша:

Мене усі неправильно сприймають

І за потвору мають,

Але на тебе я надію покладаю.

— Так, так, так, — перервав мене Метью і хихикнув. — От ти й попалася, дружинонько. — Я сконфужено глянула на нього, не знаючи, що й думати. — Найбільш цінним і плеканим проектом Мері є не алхімічні досліди, а нове тлумачення Псалмів для англійських протестантів. Це нове тлумачення розпочав її брат Філіп, але помер, так і не завершивши його. Мері — поетеса вдвічі талановитіша за брата. Інколи вона про це здогадується, хоча боїться самій собі зізнатися у цьому. Те, що ти щойно прочитала, — це початок Псалма 71. Вона прислала його, щоб продемонструвати тобі, що тепер ти є частиною її кола — довірена особа й подруга, — пояснив Метью і пустотливим шепотом додав: — І це незважаючи на те, що ти зіпсувала їй черевики. — Іще раз наостанок хихикнувши, Метью подався до свого кабінету, а за ним, як вірний