Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Через декілька днів пізно увечері пан Прилуцький покликав Арсена і наказав перевірити стан фінансових справ і скласти детальний звіт.
– Знов підозрюєте розтрати?
– Ні. Ядзя, нарешті, визначилась із нареченим і, думаю, як тільки офіційно попросять її руки, ми почнемо готуватись до весілля. Йди, виконуй.
Укол виявився надзвичайно болючим, аж дух забило. Арсен вклонився і вийшов, а сам подумки насміхався над собою.
– І що ти собі думав? Вирішив закохатись у шляхтянку? Чи тобі своїх мало? Невже ти справді повірив, що вона бодай на мить була щирою? Вона – Прилуцька і звикла гратись людьми і їх почуттями.
Стіни тиснули, бракувало повітря і Арсен пішов у сад, до фонтану. Надворі було вітряно, місяць ховався за хмарами, але він не відчував холоду і, вмочивши руки у воду, протер обличчя, провів по волоссю.
Арсен не міг зрозуміти, як так вийшло, коли він встиг закохатись у жінку, яку ненавидів стільки років і чому вирішив, що вона закохана у нього? Через той божевільний поцілунок і її питання, яке сколихнуло його до глибини? Чому він не може повернути ненависть навіть тепер, коли вона обрала нареченого? І чому йому аж так боляче?
– Ти настільки нахабний, що вмиваєшся у моєму фонтані?
Арсен завмер. Він не міг повернутись і зустрітись із нею поглядом. Тільки не сьогодні. Він має звикнути до думки, що вигадав собі кохання.
– Я тебе питаю!
– Вибачте панно, такого більше не повториться.
Арсен вклонився, не дивлячись на неї і відвернувся, щоб піти.
– Арсене…
Йому почулось, чи Ядвіга справді покликала його? Тихо, ніжно, з болем. Арсен різко розвернувся і навіть у сутінках він бачив, які величезні у неї очі, скільки у них очікування та нерішучості. А тоді вона підбігла, обійняла і притислась до його грудей.
Якщо раніше Арсен думав, що відчуває біль, то тепер боліло стократ сильніше. Він перестав дихати, а серце шаленіло в грудях. Треба звільнитись із її обіймів, піти звідси якнайшвидше. Треба…
– Я зробила це навмисне, щоб виграти час.
– Що?
– Я хочу виграти час для нас…
– Про що панна говорить? Ви майже заручені, а я всього лиш…
Ядвіга смикнулась, закрила долонею йому рот, не даючи договорити.
– Я кохаю тебе, змалку. Але ти ніколи не звертав на мене увагу. Тому я була така зла. Але тепер я знаю, що ти теж мене кохаєш. Ми втечемо разом і будемо щасливі. Ніхто не знатиме правди.
У Арсена голова йшла обертом. Про що вона говорить? Що обіцяє? Вона кохає його? Вона втече з ним? Залишить дім, батька, багатство? Нареченого?
– Вибачте, панно, але…
– Я доведу тобі. Я прийду до тебе сьогодні.
І відступила, зникла, наче не було. Арсен стояв і йому здавалось – божеволіє, все примарилось… а в голові лунав її шепіт, її обіцянка.
Ядвіга прийшла перед світанком, коли небо сіріло, але до сходу сонця було ще довго. Арсен не пам’ятав, чи він спав, чи був у напівмареві, але коли Ядвіга зупинилась посеред кімнати, він закляк. Він не вірив, що це правда і не міг поворухнутись. Просто дивився на неї.
Ядвіга розв’язала стрічки біля комірця і мереживний пеньюар впав на підлогу. Вона стояла навпроти вікна, її тіло просвічувало крізь тонку сорочку, а Арсену все ще здавалось, що це сон.
Ядвіга зробила крок, і ще один. Вона йшла до нього, наче мрія, легка, прозора, чиста, торкнулась губ несміливим поцілунком, тоді взяла його руку і поклала собі на серце.
І все зникло. Не було ні заборон, ні умовностей, ні часу. Арсен хотів її так, наче це було вперше і востаннє в житті. Він не був ніжним та обережним. Арсен відчував її під собою, гасив скрики поцілунками і дозволяв їй до крові впиватись нігтями йому у спину…
Ядвіга зникла так само тихо, як і з’явилась. Він лежав, виснажений фізично та емоційно. Ще кілька хвилин тому він був безмежно щасливим, але чи не примарилось йому все це? Він досі не вірив…
Арсен сів на ліжку і потер обличчя руками, тоді відгорнув ковдру, щоб встати. Його погляд зачепився за криваву квітку на простирадлі і у грудях вибухнула зірка. Ядвіга кохає його, бо чи віддала б інакше свою цноту на підтвердження обіцянки.
Арсен почувався володарем світу і, разом з тим, ховав своє щастя глибоко всередині. Він розумів, якщо хтось помітить, що він дивиться на Ядвігу не так, як повинен кріпак на свою пані, все може зруйнуватись в одну мить. А він нізащо не хотів втратити такий розкішний подарунок долі – близьку свободу і кохану жінку.
Одночасно Арсена мучили божевільні ревнощі. Панич, якого Ядвіга обрала нареченим, попросив її руки, отримав дозвіл та благословення пана Прилуцького і все частіше приїздив навідати наречену.
Панич Адам Яворскі помітно відрізнявся від попередніх залицяльників Ядвіги – майже одного віку із Арсеном, високий, статний, із молочно-білою шкірою, вугільно-чорним волоссям та пронизливими синіми очима. І він поводився, як чоловік, якому не потрібно випрошувати погляд чи дотик, чи, навіть, цілунок.
Арсен зціплював зуби, коли бачив їх разом на прогулянці навколо маєтку, але не міг змусити себе відвести погляд і піти. Ядвіга клала свою маленьку долоньку на його зігнуту руку, дозволяла вести себе, з усмішкою слухала його розповіді і сміялась над жартами. Вона не кокетувала і не намагалась спокусити невинним фліртом, змусити ніяковіти чи нервувати, не вдавала здивування чи сором, коли Адам цілував її руку на прощання, або зривав поцілунок у затінку саду.
Арсен казився, ненавидів, а вже надвечір Ядвіга знаходила його в саду, чи в конюшні, або в темному неосвітленому крилі будинку і, пригорнувшись до нього всім тілом, гаряче шепотіла, що кохає його одного і він повинен лише трошки почекати.
Ночами Ядвіга млосно вигиналась у його руках і, здавалось, отримувала задоволення від грубості. Арсен не міг стриматись, не міг бути ніжним та делікатним, кожним дотиком і рухом він прагнув витіснити із своєї свідомості образ Ядвіги із іншим чоловіком. Він прагнув поставити на ній тавро, щоб всі нарешті побачили і зрозуміли, що вона належить йому.
Після особливо довгих прогулянок із Адамом Ядвіга приходила до Арсена вночі і він залишав синці на її зап’ястках, на плечах, на стегнах, змушував викрикувати його ім’я, а тоді залишався сам, розбитий та спустошений.
На ранок Ядвіга одягала сукню із довгими рукавами, перехоплюючи зап’ястя масивними браслетами поверх тканини, її очі горіли особливо яскраво, а сміх бринів, як ніколи. Арсену здавалось, що вона навмисне дражнить його, грається, випробовує, а тоді несподівано подарований поцілунок, ніжний та чуттєвий, розвіював сумніви. Все правильно. Ядвіга мусить вдавати захоплення нареченим, бути милою та привітною…