Читати книгу - "Рембо"

А навіщо ви тут? — запитав Траутмен. — Чому б вам не забратися з Афганістану?

Ви хочете мучитися? Що ж, у мене є час. — Зейсан дав знак комусь у коридорі.

Увійшов бритоголовий прапорщик на прізвище Кауров. Він схопив Траутмена за волосся та вдарив головою об стіну. Знову почалося неймовірне.

ЧАСТИНА V

РОЗДІЛ 1

Після спекотної пустелі прохолодне гірське повітря здавалося солодким. Земля під копитами коней була м’якою та податливою. Через спину афганця Рембо оглядав стежку. Вона піднімалася до сосон, хвойний аромат яких здавався зараз найбільшим із земних чудес. Там, серед дерев, Рембо помітив рух і вже майже скрикнув, попереджаючи, але зрозумів, що це були діти. Незважаючи на своє горе, Халід спробував посміхнутися. Діти бігли поруч із конями.

Незабаром дерева розступилися, відкриваючи галявину, оточену скелями. Ліворуч невеликий водоспад наповняв кам’яний басейн. По всій галявині стояли намети, на деяких була накинута маскувальна сітка. Жінки в чадрах і довгих платтях до щиколоток готували на галявині їжу на бездимному вугіллі в кам’яних вогнищах. Одні замішували тісто для хліба, другі штопали одяг, треті годували тварин. Чоловіки збиралися в гурти, пили чай і чистили старі англійські рушниці. Одна з груп спостерігала боротьбу двох підлітків. Глядачі викрикували поради й підбадьорювали борців. Коли Халід зі своїм загоном в’їхав у табір, жителі села кинули свої заняття та стовпилися навколо прибулих. Спочатку вони зраділи Халіду та його людям, потім стривожилися, дивлячись на їхні сумні обличчя. На Рембо дивилися з підозрою, як на невірного й чужинця.

Халід та його дочка спішилися й стали розповідати. Почулися сумні стогони.

Рембо стояв позаду.

Підійшов Муса.

Це їхній табір? — запитав Рембо.

Так, поки їх не знайдуть росіяни. Халід вирішив, що в селі надто небезпечно. Він вибрати це місце та перевести людей сюди. Але не зміг усі відразу. Занадто багато народу. Занадто багато речі перевозити. Свою дочку й дружину він залишив у село, не роблячи для неї винятки. Сьогодні він за ними повернувся.

Рембо уявив, що діялося в душі Халіда.

Незабаром росіяни знайдуть це місце, — сказав Муса, — тоді доведеться шукати нове.

Потім знову, — додав Рембо. — І так без кінця.

На все — воля Аллаха, — закінчив Муса.

РОЗДІЛ 2

Під наметами знаходилося декілька таємних входів у скельні печери. В одну з печер, досить простору, Халід завів Рембо та Мусу. Сонце сідало, і там уже панували сутінки.

Це був лазарет. Хворі та поранені лежали на розстелених ковдрах і сіні або на просоченому кров’ю полотні. Рембо побачив тут милиці й штучні кінцівки з дерева та металу й відчув себе начебто в магазині Пешавара. На кам’яному карнизі лежало кілька дерев’яних ніг. Під стелею була протягнена мотузка, на якій висіли гасові лампи.

Халід підвів дочку до фігури, що схилилася над пораненим. Людина змінювала пов’язку на закривавлених грудях. Коли вона випрямилася, Рембо побачив утомлену блондинку років сорока, одягнену в сорочку та штани кольору хакі. Риси обличчя її були грубуваті. Вона закурила.

Охриплим голосом він повторив їй свою розповідь.

Очі жінки звузилися. Вона щось відповіла, вражена почутим, і повернулася, щоб оглянути Халіму. Дівчинка не реагувала нате, що відбувається, замкнувшись від горя та щойно пережитих кошмарів. До них підійшла афганська жінка в чадрі, щоб допомогти. Халід заклопотано дивився, як дитині обробляють рани й синці. Потім відвів її вбік. Власне горе він намагався сховати, щоб хоч якось підтримати її.

Блондинка подивилася на Рембо.

Американець? — запитала вона з голландським акцентом, не виймаючи сигарети.

Він кивнув.

Мішель Піллар, — блондинка простягнула руку.

Рембо, — він потиснув руку.

Вона продовжила розпити:

У вас із собою немає фотоапаратури. Очевидно, ви не журналіст. Ви тут явно не для того, щоб познімати та втекти. Тоді навіщо?

Я розшукую декого.

Кого? — жінка затяглася сигаретою.

Друга. Іншого американця. Росіяни взяли його в полон.

Допоможи йому Боже! Де вони його тримають?

Сподіваюся, ці люди підкажуть мені.

Раптово втрутився Халід.

Він просить вас говорити потім, — сказав Муса.

Халід вийшов із печери. Рембо й Муса пішли за ним.

Він і всі інші будуть молитися. Коли вони закінчать, ти поговориш із радою.

РОЗДІЛ 3

Настала ніч. Тридцять партизанів розташувалися біля багаття. У їх чорних очах відбивався вогонь. Погляди присутніх були спрямовані на Рембо. Халід сидів з лівого краю. На раду з’явилися два командири інших загонів. Один був худий чисто виголений чоловік років тридцяти. Його звали Рахім, і, схоже, за становищем та авторитетом він був на рівних із Халідом. Другий — похмурий чоловік років сорока, високий і бородатий. Звали його Мосаад. Зверталися до нього всі як до живого героя легенди. Було ясно, що Мосааду не подобалося мати справу з чужинцями й особливо з невірними.

Поки Мосаад, Рахім і Халід вели один з одним активну бесіду, Муса сидів поруч з Рембо та давав пояснення.

Мосаад каже, що ти російський шпигун.

Де нісенітниця, — заперечив Рембо. — Шпигун не стане стріляти по своїх вертольотах.

І Халід так сказав. Мосаад говорить, що росіяни не цінують людське життя, навіть своїх же росіянин. Він вважає, що росіянин на все підуть, щоб обдурити й убити нас.

Я ж урятував дочку Халіда. Невже цього не досить, щоб зрозуміти, що я не ворог.

Мосаад запитувати, чому тоді ти не врятував усіх люди в селі. Халід говорить: він вірить тобі. Мосаад стверджує, що ти з КДБ. Рахім — як це у вас говорять — вагатися.

Партизани мовчки слухали суперечку трьох вождів.

Муса пояснював:

Халід переконувати їх, що ти не росіянин. Виглядаєш не як росіянин і говориш не російською.

Добре.

Але я думаю, вони не будуть тобі допомагати.

Партизани повернулися до Рембо. Муса заговорив з ними шанобливо та пристрасно. Рахім перервав його. Поки говорив він та інші вожді, Муса перекладав.

Ти сказав, що ти американець. Але Америка нам не друг. Нам потрібна допомога від інший країни, але її поки немає. Ми теж не будемо допомагати тим, хто не допомагає нам.

Рембо спробував відповісти, але Мосаад зупинив його:

Ми знаємо, що твоя країна допомагає багатьом народам. Але не Афганістану. Ми боремося за виживання самі.

Нарешті в Рембо з’явилася можливість вставити слово:

Я тут не за завданням уряду, а з власної волі. Хочу знайти друга. Мені відомо, що Америка