Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 248
Перейти на сторінку:
Тобто на двох ногах стоять і дві руки мають. Тільки і ноги не такі, й руки. Та й самі височенні, десь півтора сажні, виблискують, наче зі срібла зроблені. Так як же зроблені! Жодної клепки! Наче ото зі срібла цілком і вилиті! Тільки ж срібло — метал важкий, а ці ходять легко, як хижаки на полюванні. Тільки не те мене вразило, що все їх тіло наче у рицарських латах, як ото у музеях показують. А вразила їх голова. Бо така вона, що борони Боже! Ото як узяти рака, мавпу та черепаху, перемішати їх, а потім збільшити, ото буде голова тих чудовиськ!

— Матір Божа! — шепоче Федька, коли їх побачив. Їх благородь тільки очима кліпають, а я «Отче наш» читати почав, бо ж зрозумів, що смерть наша прийшла. У такому чудернацькому вигляді, але ж безсумнівна смерть.

Оці нові чудовиська, я їх Срібними назвав, підійшли до Слимаків. Ті в залізних оболонках схилилися і пищать з переляку. Один зі Срібних повиймав Слимаків з оболонок, кинув у мішок. Потім до акваріумів пішли. Перший відчинили. Там якісь істоти волохаті. Хотіли розбігтися, а у Срібних із рук шаблюки великі вилізли й порізали істот, наче капусту для діжки.

— От херня! — хрипко вилаялися їх благородь. А я ото подумав, що зараз десь уже страсний тиждень і ото мені страсті тепер будуть.

Срібні, між тим, далі пішли. Акваріум відкриють і дивляться. Якщо хтось  бігти намагається — вбивають. Якщо ні, то зачиняють.

— Ваша благородь, ви спокійно, бігти не намагайтеся, — кажу Мельникову, а в самого голос тремтить. Та всі ми тремтимо, наче осикові листки на осінньому вітрі. Ви б тих Срібних побачили — і самі б тремтіли, це вже неодмінно.

Підійшли вони до нас, відчинили акваріум, дивляться. А морди в них такі вже богопротивні, що якби не страшно, так блював би. Он Федька, бідолашний, знепритомнів, упав. Од погляду їх важкого. А я тримаюся. Зуби зчепив, пальці хрестом зробив, подумки «Отче наш» читаю і дивлюся тим чудовиськам прямо в їх богопротивні пики. А воно ж таке страховисько, що й пикою не назвеш. Помийниця якась із іклами. Очі маленькі, наче у свині, каламутні якісь і жорстокі, як ото у п’яного вбивці. Вирячилося, дивиться, а біля пащі в нього щось таке рухається, наче ото попихачі, щоб їжу запихати. І смердить від цієї тварини гірше, аніж від оселедця гнилого.

Витримали ми з їх благороддю погляд. Зачинили Срібні акваріум і пішли від нас Потім, мабуть, дим якийсь пустили, бо стало в голові паморочитися. Попадали ми, бо ноги нас не тримали, м’які зробилися, наче з пуху зроблені. Тут знову Срібні прийшли, витягли Федьку і з’їли. Ага, з’їли. Я оце так спокійно кажу, бо й тоді спокійно дивився. Наче ото уві сні. Дістали Федьку, порізали шаблюками своїми, які десь у руках ховали, потім м’ясо його жерли, далі хребет вирізали разом із головою й почали ним струшувати, наче п’яниця пляшкою.

Далі за нас узялися. Ото якби і нас їли, то ми б спротиву не чинили, бо ж не те що пальцем, повікою сіпнути не могли. Наче паралізовані. Тільки дивилися. Срібні нас витягли, щось мугикали над нами, потім чимось кольнули, і заплющилися в мені очі. Наче заснув. Що далі було — не пам’ятаю. І скільки було — теж.

А прокинувся від того, що падаю. Таке й раніше бувало. Особливо коли ото горілочки вип’єш звечора, то наче птаха у небі ширяєш. Але ж людину Бог не для польоту створив, то ото ширяєш, ширяєш, а потім падати починаєш. Стрімко і страшно. Від того страху і прокидаєшся. Спітнілий у ліжку. Але тут навпаки вийшло. Я прокинувся, а падаю. Вітер мене обдуває, аж дихати важко.

— Лайно! — несподівано кричить десь поруч їх благородь. Ну й здивувався я! Бо ото дуже вже нечасто їх благородь мені уві сні ввижався. Голі дівчата — то бувало, а їх благородь — ні. Мабуть, до неприємностей. — Ваню! — верещить наче різаний.

Заплющив я очі, потім знову розплющив. Сподівався, що прокинуся у власному ліжку з важкою головою. Тільки куди там! Розплющую я очі і бачу, що справді падаю, а їх благородь поруч. Летять. Ми летимо. Точніше, падаємо. Звідки — не знаю, а куди — так на землю. Он вона наближається, наче швидкий потяг на Петербург.

— Ваню! — знову кричить їх благородь. — Що робити?

Наче я знаю? Тобто я філер із досвідом, різне бачив, у яких тільки бувальцях не бував, але щоб ото з неба падати, так не падав.

— Ваню! — верещить Мельников.

— Ваша благородь! — кричу і я.

— Гинемо, Ваню?

— Гинемо!

Крутить їх благородь головою. А ми все летимо і летимо. Земля все ближче та ближче.

— Вибач мене, Ваню, за все! — волає їх благородь. Волати треба, бо у вухах лопотить, ледь чутно.

— І ви мене вибачте, ваша благородь! — кричу я.

— Ех, не хочеться помирати! Скільки справ не зроблених!

— Оце зрадіють бунтівники прокляті!

— Це ті Срібні все!

— Вони, потвори!

— Ех!

— Ох!

— Йоп! — як заволав їх благородь і кудись угору полетів. Точніше, не він угору, а я вниз. Дивлюся, що за спиною у їх благороді наче крила виросли і його тримають. Відчуваю, що в мене за спиною наплічник якийсь. Та й узагалі я одягнений, а не голий, як було. Тільки хотів подивитися, що там у наплічнику, як і мене смикнуло. Наче хтось за комір схопив. Ремені у тіло вп’ялися, і почало мене тягнути догори. Спочатку нічого не зрозумів, потім дивлюся, що вже не так швидко падаю, а над головою такі самі крила, як у їх благороді.

— Ваню! — ось і вони поруч літають.

— Ваша благородь!

— Врятувалися! — кричить. Мельников.

— Давайте на землю станемо, — прошу я. Бо ж знаю, що не кажи «гоп!», поки не перескочиш.

— Живі будемо — не помремо! — вже радіють дивовижному порятунку їх благородь. — Ваню!

Майже не падаємо, а потроху так спускаємося, і земля на нас не біжить, а поволі так наближається, наче губернаторська жінка на святковому балу. Я то, звісно, на таких балах не бував, але чув від знайомих швейцарів у всіх деталях.

— Летимо, Ваню! — не може заспокоїтися їх благородь. Летить поруч, ще ближче, а

1 ... 90 91 92 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"