Читати книгу - "Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича"

Після вибуху Другої світової та «золотого вересня» Шульц, який зненацька для себе самого стає громадянином СРСР, фактично втрачає будь-які шанси публікуватися далі і змушений зосередитися на вчительській праці та малюванні пропагандистських полотен на замовлення (та ні — на вимогу!) всіляких радянських начальників.

З початком німецької окупації він як єврей опиняється під постійною загрозою фізичного знищення. Його рятує лише робота домашнім художником і впорядником награбованих книжок у гестапівського шефа Фелікса Ландау. Однак 19 листопада 1942 року його застрелив (місце визначено з надзвичайною точністю — ріг вулиць Міцкевича і Чацького в центрі Дрогобича) суперник Ландау, так само есесівець Карл Ґюнтер.

У дальших лихоліттях загублено найменші сліди не тільки потаємної могили Шульца на єврейському цвинтарі, а й усіх його, до того часу ще не виданих, рукописів. Дослідники стверджують, що це більша частина з написаного ним.

Збереглось, отже, лиш те, що було опубліковане за кращих часів, себто, як кажуть у Галичині, «за Польщі», або ж за життя автора — збірки «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою» плюс чотири твори, що знайшлись у тогочасній періодиці.

Таким чином, проблема вибору текстів до цієї книжки переді мною як перекладачем зовсім не поставала.

* * *

Натомість постали інші проблеми — такі, що випливають із Шульцової особливої стилістики, його мови й синтаксису: довгі складні речення, в яких підрядності суттєво більше, ніж сурядності (явна ознака т. зв. книжності стилю); розлогі описи з химерними перестрибуваннями метафори в метаморфозу і навпаки, — мала кількість діалогів; пряма мова, що найчастіше стає монологом, — часте вживання наукових, філософських і технічних термінів, рідковживаних екзотизмів і загалом іншомовної лексики.

Усі ці ознаки аж ніяк не свідчать про легке чтиво, й це цілком слушно. Неслушно ж те, що Бруно Шульца через них вважають якимось майже нечитабельним. Існує стереотип великого, але вкрай нудного, тяжкостравного Шульца, таку собі сповнену мовних аберацій «пам'ятку літератури».

Тим часом, за всієї книжності, Бруно Шульц є автором гранично емоційним, а подекуди просто ейфорійним, — його ритміка і словесна пульсація чарує й затягує. Розсмакувавшись у цьому письмі, вже не можеш від нього відірватися. Парадоксальним чином Шульц читається і важко, і легко водночас. Мої перекладацькі зусилля було спрямовано головним чином на те, щоб український читач відчув цю парадоксальну двоїстість і полюбив її.

Ще одна Шульцова тонкість — надзвичайно своєрідне і вміле дозування іронії та пафосу, ба більше — доведення обох цих тональностей до органічного співжиття у живій нерозривній суміші.

Наступна складна особливість — настільки ж органічне переплітання яви і сну, галюцинації. Шульцова «сонність» (завислість у напівсні-напів'яві) підозріла: вона змушує підозрювати автора в хаотизмі та необов'язковості. Насправді ж це лише питання читацької уважності. Перекладаючи ці начебто довільні сцени й описи, розбираючи їх на частинки, шматочки, елементи й атоми, починаєш раптом бачити їхню строгу конструкцію та внутрішній лад.

Перекладати Шульца — можливо, найкращий шанс переконатись у тому, що єдиним справжнім читачем кожного автора може бути лише його перекладач.

* * *

Не я перший (перший — він сам у власній статті 1936 року) і не я останній визначив би творчий метод Шульца як міфологізацію. Шукаючи глибших сенсів описуваного, Шульц віддається творенню своєї міфології, що, наче мозаїка, включає в себе шматочки первісних світових міфологій, головним чином юдейської та християнської, але не тільки їх. Міфологія ж, як відомо, є альтернативою історії. Шульц поставив на міфологію — й тому історичний час, історичні події в нього навіть не на другому плані.

З його творів ми нічого не дізнаємось, наприклад, про втечу родини до Відня, як і в цілому про Першу світову війну, тим більше про Другу. Ми не прочитаємо в нього про Галичину 1920-х або 30-х років, про пацифікацію, терор, замахи, робітничий рух і показові суди. Єдина історична постать, якій Шульц приділяє несподівано багато уваги — цісар Франц Йосиф І. Але й він під Шульцовим пером з історичного діяча перетворюється на міфічного — «потужного й сумного деміурга».

Складовими Шульцового міфологізму є поетизація та оказковування. В його світі Природа виявляється вторинною, вона лише наслідує Мистецтво, до того ж незрідка (і тут уся невблаганність його іронії!) само по собі наслідувальне і другорядне. Так, засилля в певному монастирському зібранні старих полотен винятково одних і тих самих маргінальних мистецьких шкіл призводить до кліматичних змін у всій навколишній місцевості («Друга осінь»). Інший приклад: скупчення хмар на небесах є насправді копією «версалів, ескоріалів» та інших архітектурних ансамблів світу («Республіка мрій»).

І тут саме час процитувати вдруге: «Щиро кажучи, дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність — та, що її створив митець».

Зауважте, наскільки це близько до іншого галичанина й Шульцового літературного ровесника — Богдана-Ігоря Антонича: «Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність».

Шульц і Антонич — велика невідома літературної історії, цілковита біла пляма.

* * *

Моя перекладацька пригода з Бруно Шульцом почалася року десь 1986-го. Міфологічність Шульца перекинулася на його постать і настворювала міфи про нього самого. Жодної книжки з його текстами в мене тоді ще не було. Шульца мені переповідали. При цьому ніколи не йшлося про жоден сюжет — лише про світ, та й той не в цілому, а в деяких своїх деталях: буяння запущених садів, містечкові ідіоти, мандрівні шарлатани, забиті дошками єврейські крамниці середмістя, занепад і розпад ще однієї Атлантиди. Усе відразу здавалося дуже своїм і відчутим, а трохи й прожитим.

Я ще не прочитав жодного його рядка, а вже залічував до своїх улюблених письменників. З дитинства я ще пам'ятав людей, які могли бути його персонажами — Старого Олійника, Доктора Дутку, Пані Капітанову, Чорну Маньку та інших, весь той, як я напишу згодом, «езотеричний цісарсько-королівський клуб імені Бруно Шульца».

Перекладаючи цю книжку, я дуже дякував нагоді чергової, цього разу значно глибшої, причетності до Автора.

* * *

Насамкінець я хочу подякувати моїм попередникам Андрієві Шкраб'юку, Тарасові Возняку, Миколі Яковині та Іванові Гнатюку. Я не міг не зважати на їхні версії, продовжуючи і, можливо, доповнюючи почату кожним із них роботу. Перекладанню Шульца не буде кінця, тож маю надію, що й моє ім'я стане десь поруч зі щойно згаданими, а книжка, яку ви дочитуєте, буде визнана однією з неостанніх спроб зануритися в незглибиме.

Про автора

БРУНО ШУЛЬЦ

(12.07.1892—19.11.1942)