Читати книгу - "Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича"

Дещо голосніший гамір балачок будить мене з омертвіння. Сміючись, допитуються про мене. Я чую голос дружини. Повертаюся зі своєї схованки до освітленої кімнати, мружачи напоєні темрявою очі. Товариство вже розходиться. Господарі стоять у дверях, розмовляють із тими, що на виході, обмінюються прощальними люб’язностями. Нарешті ми самі на нічній вулиці. Дружина допасовує свій гнучкий вільний крок до моїх кроків. Ми добре потрапляємо в ногу і, здіймаючись вулицею вгору, трохи опустивши голову, вона ногою розкидує шелесткий килимок зів’ялого листя, що встеляє проїжджу частину. Вона втішена грою, щастям, яке не підводить, випитим вином і сповнена малими жіночими проектами. На підставі мовчазної згоди вона домагається з мого боку цілковитої терпимості щодо своїх безвідповідальних уявлянь і дуже не любить усі мої тверезо-критичні зауваги. Зелена смуга світання вже видніється над темним обрієм, коли ми входимо до нашого помешкання. Нас овіває добрий запах прогрітого й задбаного приміщення. Ми не запалюємо світла. Далекий вуличний ліхтар малює срібний візерунок фіранки на протилежній стіні. Сівши одягнутим на ліжко, я мовчки беру Елізину руку і деякий час тримаю у своїй.

Юрій Андрухович

Останній з Атлантиди

Післямова перекладача

Бруно Шульц дебютував у літературі за дев'ять років перед смертю, коли йому виповнювався 41 рік. Такі дебюти називають дещо запізнілими або, в пом'якшеній формі, зрілими — залежно від ступеня симпатії до автора. Проте у випадку Шульца маємо справу передусім із найвищою мірою своєчасним дебютом.

Єжи Яжембський, один із найпроникливіших дослідників Шульцової творчості, відзначає в ній відсутність розвою, тобто своєрідну блискавичність її втілення. Шульца неможливо періодизувати, розкласти на раннього й пізнього, простежити за змінами його письма, співвідносячи їх із життєвими віхами.

Однак це не значить, що його біографія не має значення — якраз навпаки. Воно є, але воно цілком специфічне. При цьому важливо пам'ятати, що сам Шульц протестував проти занадто конкретного прочитання реалій у його творах, прив'язування їхнього змісту до біографічної й топографічної конкретики.

Якщо вірити спогадам Анджея Хцюка («Атлантида», 1969), то Шульц висловлювався приблизно так: «Щиро кажучи, дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність — та, що її створив митець». Тут я різко обриваю цитату, бо далі в ній Шульц усе-таки дає задній хід і говорить про «поразку літератури, вписаної в життя, чи перемогу життя, вписаного в літературу».

Спробуймо ж і собі вписати перше у другу — принаймні пунктирною лінією.

* * *

Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року у Дрогобичі в родині торгівця тканинами Якуба Шульца та Генрієтти Гендель-Кумеркер. Батьки не надто дотримувалися єврейських звичаїв, зокрема й релігійних, і провадили радше світський спосіб життя. Вдома у Шульців розмовляли польською. В біографії Бруно як письменника ця деталь, безумовно, дуже важлива. Хоч поруч із рідною польською він вільно володів німецькою — на час його дитинства і юності офіційною мовою Австро-Угорщини.

Батько й мати як два своєрідні антиподи стали згодом центральними образами Шульцовоі прози. Цього ніяк не можна сказати про сестру і двох братів, які присутні в його творах напрочуд мало.

Дрогобич тих часів — провінція на два-три десятки тисяч мешканців, але завдяки нафті провінція цілком особлива. Достатньо згадати, що в ньому розташувались як найбільша в Галичині «рафінерія» (нафтопереробний завод), так і найбільша в Галичині синагога. Зрозуміло, що обидві ці реалії якнайтісніше між собою пов'язані.

Підліткові та юнацькі роки Бруно Шульца в цьому не позбавленому спокус і викликів місці позначені доволі успішним навчанням у гімназії, аутсайдерською самотністю та комплексами відвертого «слабака», тривалою батьковою хворобою з усе глибшим занепадом родинного підприємства — аж до цілковитого банкрутства, ліквідації та крайнього зубожіння.

По закінченні гімназії Бруно Шульц деякий час навчається у Львівській політехніці на архітектора, але покидає її. Втім, цьому епізодові ми завдячуємо сталими архітектурними візіями в його прозі, її пластичністю.

Під час Першої світової війни, напередодні російського вторгнення в Галичину, вся родина, як і тисячі інших єврейських родин, утікає від погромів до Відня. Бруно однак повертається до Дрогобича вже в першій половині 1915 року — відразу ж по тому, як росіян відбито. Він застає батька ще живим, але в червні той помирає, Бруно присутній при його смерті.

Дальші роки Бруно Шульца — це самоосвіта, читання і мрії про кар'єру професійного художника. З 1924 року Шульц отримує роботу у Дрогобицькій гімназії, ставши викладачем малювання та ручної праці. Насправді цю фразу слід розуміти як тяжку боротьбу за виживання, протистояння нестаткам, рутині та бюрократичній підвішеності — з огляду на відсутність будь-якого диплома Шульц був зарахований до викладацького штату на постійній основі щойно 1932 року.

Проте вже наприкінці 1920-х років майбутній письменник починає «пробиватися в люди». Він вряди-годи з'являється в мецці польської богеми Закопаному і заводить особисті знайомства з деякими видатними персонами тодішньої сцени — Віткацієм, Деборою Фоґель (до речі, уродженкою Бурштина) та — це виявляється вирішальним — Зофією Налковською. Остання й доклала всіх зусиль для того, щоб 1933 року світ побачила перша книжка Шульцовоі прози — «Цинамонові крамниці».

Книжку зауважили, її хвалили — і навіть такі монстри, як безжальний Вітольд Ґомбрович. Були, безумовно, й негативні реакції. Останнє Шульца дуже пригнічувало і змушувало раз у раз устрявати в небажані публічні дискусії. Проте в цілому його письменницька кар'єра тих років розвивалася дуже успішно, він став своїм у Львові та Варшаві, а 1936 року навіть отримав як офіційно визнаний майстер слова піврічну творчу відпустку для написання нових творів.

Наступний рік у його житті позначений головним чином двома подіями — виходом у світ другої книжки «Санаторій під Клепсидрою» та драматичним розривом із нареченою Юзефіною Шелінською, заради одруження з якою він свого часу вийшов з єврейства. Втім, до католицької віри своєї нареченої Шульц так і не пристав, обравши значно продуктивніший для митця шлях метафізичного сумніву.

Наприкінці 1930-х років письменник намагається здійснити ще один прорив на зразок здійсненого десятиліттям раніше — цього разу у «великий світ». Однак кількатижневе перебування в Парижі виявляється радше невдалим. Спроби контактувати з Томасом Манном і писати німецькою — також. Успіх — здається, останній — знаходить його лише