Читати книгу - "1Q84. Книга ІІІ"

Доївши сандвіч і допивши каву, Усікава поволі курив сигарету, щоб повернути свою голову до реальності. Повторно перевірив, що йому зараз треба робити. Після того нарешті підійшов до підвіконня й сів перед фотоапаратом. Увімкнув електричну пічку і в її рожевому світлі погрів руки. Була приблизно дев'ята година недільного вечора. До будинку майже ніхто не приходив. Але Усікава хотів засікти момент, коли повернеться Тенґо.

Невдовзі з будинку вийшла жінка в чорній теплій, на пуху, куртці, якої він ані разу не бачив. Її шию, разом з губами, закривав сірий шарф. На ній були окуляри з чорною оправою і бейсбольна кепка. Таким способом вона пробувала уникнути людських поглядів і приховати своє обличчя. Ішла квапливо, широкими кроками, й голіруч. Усікава автоматично натиснув на кнопку й електропривод тричі клацнув затвором фотоапарата. «Треба прослідкувати, куди піде ця жінка», — подумав Усікава. Та поки він підводився, вона вже вийшла на вулицю і зникла у вечірній пітьмі. Насуплений Усікава махнув на все рукою. Бо якби він зараз узувся, то, враховуючи швидку жінчину ходу, все одно не догнав би її.

Усікава відтворив у пам'яті все щойно побачене. Зріст — приблизно сто сімдесят сантиметрів. Вузькі сині джинси й білі тенісні туфлі на гумовій підошві. Одяг — навдивовижу новий. Вік — від двадцяти п'яти до тридцяти років. Волосся, невідомої довжини, заткнуте за комір. Через велику об'ємність теплої, на пуху, куртки її фігура не вгадувалася, але, судячи з форми її ніг, жінка, напевне, була худорлявою. А її гарна постава й жвава хода показували, що вона молода й здорова. Мабуть, щодня займається якимось спортом. Усі ці особливості збігалися з образом Аомаме, який склався в голові Усікави. Хоча, звісно, він не міг стверджувати, що це саме вона. Схоже, що вона страшно остерігається потрапити комусь на очі. Усю її переповнювала напруженість. Як актрису, що боїться переслідування папараці. Однак не було здорового глузду в тому, щоб уважати, що відома актриса, за якою ганяються ЗМІ, заходила в цей убогий багатоквартирний будинок у кварталі Коендзі.

Тож Усікава тимчасово припустив, що це була Аомаме.

Вона прийшла на зустріч з Тенґо. Але він зараз кудись подався. В його квартирі світло не горіло. Аомаме прийшла до нього, але його не застала й хоч-не-хоч пішла додому. Можливо, ці два дзвінки належали їй. А проте, на думку Усікави, була ще одна нелогічність. Будучи об'єктом переслідування, вона мала жити так, щоб не потрапляти нікому на очі й уникнути небезпеки. Якби вона хотіла побачитися з Тенґо, то, звичайно, мала б передусім перевірити, чи він дома. І тоді даремно не підставляла б себе під загрозу.

Усе ще сидячи перед фотоапаратом, Усікава перебирав у голові різні варіанти, але не міг придумати ніяких логічних висновків. Поведінка тієї жінки, що, вибравшись зі свого сховища так невдало замаскованою, зайшла в цей будинок, не відповідала, на думку Усікави, характеру Аомаме. Вона, напевне, була набагато обережнішою та уважнішою. І це Усікаву спантеличило. Він і гадки не мав, що, можливо, сам її сюди привів.

У всякому разі, він вирішив, що завтра піде до пристанційної фотомайстерні й проявить усі фотоплівки. Мабуть, серед них знайдеться і фотографія загадкової жінки.

Усікава чергував перед фотоапаратом до десятої, але після того, як та жінка вийшла, ніхто не з'являвся на вході до будинку. Було так тихо й безлюдно, як на театральній сцені після вистави при малому напливі глядачів. «Що сталося з Тенґо?» — роздумував Усікава. За його відомостями, Тенґо ніколи так пізно не затримувався у місті. Тим паче що завтра знову починалися його лекції в підготовчій школі. А може, він уже повернувся й швидко заснув, коли Усікава виходив з дому.

Після десятої Усікава відчув, що страшно втомився. Від сильної дрімоти майже не міг розплющити очей. Для нього, що звик пізно лягати, це було незвично. У разі потреби він міг узагалі не спати. І тільки сьогоднішнього вечора дрімота немилосердно навалилася на його голову, немов кам'яна плита на стародавній могилі.

«Можливо, я надто довго дивився на ті два Місяці, — подумав він. — І, мабуть, забагато їхнього сяйва ввібрав у себе». Місяці все ще залишили на його сітківці свої тьмяні зображення, їхні темні силуети паралізували м'яку частину його мозку. Так деякі бджоли паралізують своїм жалом велику гусінь і на її поверхні кладуть свої яєчка. А їхні личинки, що вилупилися з яєчок, живуть, поїдаючи гусінь, нездатну ворушитися. Усікава насупився і прогнав з голови зловісне уявлення.

«Та байдуже! — переконував себе Усікава. — Мабуть, не варто так сумлінно очікувати повернення Тенґо. Він будь-коли прийде й відразу засне. А крім цього дому, йому нема куди повернутися. Мабуть».

Усікава насилу скинув штани й светр і в самій сорочці з довгими рукавами та коротких робочих штанах забрався у спальний мішок. І, згорнувшись калачиком, одразу заснув. Спав дуже міцним сном, майже близьким до коматозного стану. Коли засипав, начебто чув, як хтось стукає у двері. Однак свідомість уже переносила цей стук в інший світ. Нічого розрізнити не вдавалося. Від намагання зробити це силоміць усе тіло скрипіло. А тому, не розплющуючи очей, він більше не дошукувався змісту того звуку й знову поринув у трясовину глибокого сну.

Попрощавшись з Комацу, Тенґо повернувся додому через півгодини після того, як Усікава заснув. Він почистив зуби, повісив на плічка пропахлий димом піджак і, переодягнувшись у піжаму, ліг спати. Спав до другої години ночі, коли задзвонив телефон і прийшла звістка про батькову смерть.

Усікава прокинувся після восьмої ранку, в понеділок, коли Тенґо, щоб надолужити перерваний сон, уже спав у вагоні експреса, що прямував до Татеями. А в той час Усікава, сидячи перед фотоапаратом, чекав, коли Тенґо вирушить з дому до підготовчої школи. Та, природно, Тенґо не з'являвся. Тож, коли годинник показував першу годину дня, Усікава махнув на все рукою. З найближчого телефону-автомата подзвонив до підготовчої школи й поцікавився, чи лекції Кавани-сенсея відбудуться згідно з розкладом.

— Лекцій Кавани-сенсея сьогодні не буде. Через те, що вчора ввечері з його рідними раптом сталося нещастя, — відповів жіночий голос. Усікава подякував і поклав слухавку.

Нещастя з рідними? Очевидно, йшлося про його