Читати книгу - "Тінь перемоги"

Повторюю, у той час було не соромно маршалу командувати військовим округом. Багато їх розвелося, маршалів. Не було їм усім у Москві роботи. Тому Конєв - у Львові. Говоров - у Ленінграді. Мерецков - на Далекому Сході, в уссурійських сопках. Малиновський - у Читі. Тимошенко - в Барановичах. От, де!

А Жуков в Одесі.

Погодимося, Одеса - це все ж не Чита, не тайга уссурійська і не Барановичі. Але ж і в Забайкаллі, і на Далекому Сході, і в Барановичах сидять маршали куди більш талановиті, ніж Жуков. І їм не прикро.

Одному тільки Жукову прикро.

Кожен любить себе, кожен береже своє життя і свій успіх. Однак людина позамежної жорстокості любить себе в багато разів більше, ніж це властиво звичайним людям. Жуковський кар'єризм, бонапартизм і самолюбство - явища особливого порядку. Але відомо, що садизм і боягузтво нероздільні. Він любив себе і жалів так, як мало хто себе любив і жалів.

Сталін, Жукова не розстріляв, не посадив, не вигнав з армії, він навіть не зачепив ні звань Жукова, ні нагород. Сталін послав Жукова командувати Одеським військовим округом. І ось настає новий 1947 рік. Жуков зустрічає його чомусь не в Одесі, а на своїй підмосковній дачі. Кожен знає, що в свята трапляються найнеприємніші пригоди, у свята боєготовність військ знижується, тому всім командирам від взводу і вище належить бути поруч зі своїми підлеглими. Але командувач Одеського військового округу Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков зустрічає Новий рік далеко від Одеси, далеко від військ, які йому довірені.

Так, тебе Жукове, зовсім трохи знизили, тобі дали посаду, яка за твоїм уявленням, ображає гідність. Але в такому становищі знаходиться вся армія. Багато з тих, хто недавно командував полками і батальйонами, взагалі з армії вигнані. Молодість пройшла, на пенсію рано, здоров'я і нерви на війні залишились, і ніякої професії за душею. Їм як?

Ти, Жукове, військова людина. Ти повинен виконувати обов'язки, які на тебе покладені, ти зобов'язаний служити там, куди тебе послали. У службі військовій завжди можуть бути повороти. Солдат службу не вибирає. Куди пошлють, там служи. Не вішай носа! І якщо ти батько-командир, ти повинен бути зі своїми підлеглими. У тебе в Одесі - управління та штаб округу: твої заступники, начальники родів військ, начальник штабу, начальники відділів штабу. Всі вони - фронтові генерали. Всі - в орденах. Збери їх з дружинами на своїй дачі під Одесою, випий з ними горілки чи ще чогось, закуси, ще випий, поговори з ними по-людськи, пограй їм на гармошці. Можливо, і веселіше служба піде. Можливо, все ще виправиться.

Але ображений Жуков, покинувши свій округ, відлетів до Москви.

І тут святкує Новий рік. Запросив багатьох, але прийшов тільки генерал-лейтенант К. Ф. Телєгін з дружиною. Це той самий Тєлєгін, який по партійній лінії мав наглядати за Жуковом в Німеччині. Розповідає син генерал-лейтенанта Тєлєгіна полковник К. К. Телєгін: «Та ж дача зустрічала їх якоюсь тривожною тишею. Георгій Костянтинович вийшов на ганок, провів у передпокій, допоміг мамі зняти шубу, відкрив двері у знайому велику кімнату, і, як сказала мама, вона здригнулася від побаченого: щедро сервірований рік тому величезний стіл, за яким тоді сиділа маса людей, зараз був порожній . Лише дальній його кут був застелений скатертиною, на якій стояло чотири прилади. Георгій Костянтинович якось винувато подивився на гостей, сказав:

– Спасибі, що приїхали. Я багатьох обдзвонив. Але всі з різних причин відмовилися...

Настрій і в Георгія Костянтиновича, і в Олександри Дієвни було настільки пригніченим, що приховати це, при всьому їх бажанні, вони не могли. А після традиційного тосту: «З Новим роком, з новим щастям!» і келиха шампанського Георгій Костянтинович опустився в крісло і раптом гірко заплакав... І тоді мама витягла з сумочки хустинку й почала витирати сльози, заспокоювати Георгія Костянтиновича. З великими труднощами він узяв себе в руки.» (Наш современник . 1993. № 5. Стор.16)

Але ж нема за чим плакати. Тобі дали під командування військовий округ. У мирний час ця посада досить висока для полководця будь-якого рангу. Вся армія, мільйони людей після війни знижені в посадах, а то і взагалі викинуті з армії. І ніхто не плаче. Крім Жукова.

І якщо в минулому році за цим столом сиділа «маса людей», а тепер - два гості, то в цьому винен тільки сам Жуков.

Перш за все, - твоє місце серед підлеглих. Якби залишився Жуков в Одесі, то на Новий рік до нього прийшли б усі генерали управління та штабу округу. Жуков для них командир, запрошення до нього - велика честь. Але Жуков не бажає знатися з тими, хто йому не рівня, а в кращі будинки Москви його «пущать не велено». Ось він і сидить за порожнім столом. І в гості до нього московські товариші не поспішають. Всі його вчорашні дармоїди шарахнулись від нього, як блохи з вистигаючого трупа. І це вина Жукова. Майже всю війну Жуков був заступником Сталіна, а перед війною він був начальником Генерального штабу. У його підпорядкуванні перебувала вся армія, через яку за час війни пройшло майже тридцять мільйонів людей. Кожного з них Жуков міг наблизити до себе, підняти на будь-який рівень, зробити своїм підлеглим і другом. Практично весь вищий командний склад Червоної Армії за час війни був змінений, причому не один раз. Обирай будь-якого! Перевіряй у справі, піднімай вище або жени геть. Жуков гнав від себе сильних людей, тих, які не соромилися мати власну думку, тих, які мали сміливість заперечувати. А наближав до себе Жуков лизоблюдів і холуїв. Всі вони виявилися