Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Нічого собі. Такого я не пам’ятаю. Учень оплачує навчання іншого учня. Краще б він за себе заплатив, а не належав клану, — здивовано промовив Законник.

— За себе він також сам оплатив. Він вільний член клану Срібних Драконів. Ось його документи, — сказав Зонколан і простягнув Ловену кілька аркушів.

— А це тобі має сподобатися, Майстре Анта, — з посмішкою продовжував Глава клану. І простягнув тому знайомі Ніку грошові розписки.

— Так, це мені подобається, — задоволено промовив скарбник, розглядаючи розписки. — Ніку, дай мені свої документи, щоб я переконався, що це твої гроші.

Учень простягнув Майстру Анта свою грамоту, що засвідчувала його особу, ту, яку йому дав Зонколан при першій зустрічі на Франі. Скарбник уважно прочитав грамоту, звірив її з розписками і передав її Законнику.

— У мене все правильно. Оплата внесена саме Ніком Елішою Гаммел Крігером, — сказав Анта, звертаючись до Ловена. Потім уважно подивився на Ніка й спитав: — Звідки такі величезні гроші у тебе, учню? Я начебто знаю всі багаті сім’ї в Тротсі.

— Я не з Тротса. Ще недавно я жив у Іриді. А гроші це спадок, який зараз став у нагоді, — спокійно відповів Нік. Легенду, яку йому придумав магістр, він вивчив добре.

— Зонколане, а як з підданством? — запитав Законник, коли почув відповідь.

— Все в порядку, — відповів Магістр і простягнув майстру Ловен ще один аркуш паперу. — Законник клану Драконів посвідчив заяву Ніка про відмову від підданства Іриди і прийняття підданства Тротса. Вчора я його завірив у королівського законника.

— Так, дійсно все гаразд, — підтвердив Ловен, кілька разів перечитавши документ. Ну добре, раз всі документи в порядку, то я зараз складу договір. Справа ця не швидка, тому ви двоє, — вказати він на учнів, — почекайте за дверима, біля мого кабінету. Вас покличуть. А ви двоє мені не заважайте, щоб я не наробив помилок, — сказав законник Зонколану і майстру Анта.

Учні вийшли з кабінету законника і всілися на лавці в коридорі. Нік, не виспавшись за ніч, почав дрімати. Але новий друг не дав йому цього зробити.

— Ніку, так це, виходить, ти мені оплатив навчання в Школі? — запитав він.

— Угу, — промимрив у відповідь Нік, не відкриваючи очей. Йому дуже не хотілося заглиблюватися в цю тему та й подрімати збирався.

— Але чому? Це ж величезні гроші, — не вгамовувався Касталатус.

— Ну ось так вирішив і сплатив. Я не можу тобі всього розповісти, але мені здалося, що так буде краще всім. Можливо, якось іншим разом я тобі докладніше поясню, — відповів Нік, все ще сподіваючись, що його залишать у спокої. — Тебе все одно викупив би якийсь із кланів. Швидше за все Лисиці. Мені не хотілося, щоб ти потрапив до їх загребущих рук. Некромант це не простий маг Повітря або Води. І взагалі. Не забивай собі голову дурницями. Вчися і все. Головне, нікому про це не розповідай. Будуть менше знати — буде всім краще. А зараз дай мені подрімати трохи. Я дуже пізно ліг і зараз відчуваю себе вареним.

Нік знову спробував розслабитися та подрімати. З кабінету час від часу чувся гучний голос Зонколана та сміх. Минуло хвилин десять і з-за дверей долинув крик Майстра Ловена:

— Так. Ви двоє мене вже дістали. Я вже третій раз починаю писати договір. Анта, давай йди до себе. Ти вже отримав оплату, йди радій поповненню скарбниці. А ти, Зонколане, йди подивися, як там твої учні, і дайте мені нарешті спокійно дописати договір.

Нік зрозумів, що поспати вже не вдасться. Двері відчинилися і в коридор вийшли Зонколан та Майстер Анта. Не дивлячись на крики Ловена, вони продовжували жартувати й сміятися. Скарбник рушив до себе в кабінет, який знаходився поруч по коридору, а Зонколан сів поряд з учнями.

— Магістре, напевно треба вам поговорили з Законником і Скарбником, щоб інформація про цей договір не поширювалася по Школі, — сказав Нік.

— Згоден. Нам зовсім не потрібно притягувати до тебе зайву увагу. Закінчимо з договором і обов’язково з ними поговорю. Хоча вони небалакучі хлопці. Вміють зберігати таємниці, але попередити все-таки варто, — відповів Голова клану. — До речі, хотів тобі сказати, що твоя інтуїція тебе не підвела. Сьогодні зранку мене вже дістали глави кланів Лисиць і Стовпів. Хотіли перекупити Касталатуса. Уявляєш, пропонували за нього тридцять тисяч. Але я послав їх. Тож тебе можна привітати з вдалою покупкою.

— Авжеж. Як на невільничому ринку. Тридцять срібних монет. Смішно, — сказав більше для себе Нік і продовжив: — Поки у нас є час, я ще хотів запитати про одну людину, яку зустрів вчора і з яким ви сьогодні розмовляли, доки ми з Касталатусом ходили в свої кімнати за документами.

— Ти маєш на увазі Багукхана?

— Так, його. Мені б дізнатися про нього більше, — сказав Нік.

— А чого це він тебе так зацікавив?

— Вчора вночі, коли ми поверталися з кухні в кімнати з Матотору, мені довелося з ним познайомитися. Чесно кажучи, він справив на мене сильне враження. Він взяв мене за руку та намагався покопатися в моїй голові.

— Зачекай, — зупинив його Зонколан і, повернувшись до другого учня, сказав: — Так, Касталатусе, ми з Ніком підемо пройдемося, а ти сиди тут. Якщо Майстер Ловен закінчить договір, покличеш нас. Ми будемо в залі за рогом. Пішли, Ніку.

Вони піднялися та пройшли в зал, щоб продовжити розмову без зайвих вух. Як