Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Усупереч своїй обіцянці не читати листа, Ейрін мимоволі вихопила очима його перші рядки:

Я хотіла написати тобі ще чотири дні тому, коли почула про Ґвен, але подумала, що ти, мабуть, дуже засмучений, і мої слова розради лише роздратують тебе. Однак мене не полишають сумніви, чи правильно я тоді вчинила, можливо, тобі не завадила б моя підтримка, і якщо так, то…

Схаменувшись, Ейрін квапливо перевела погляд на кузину й сказала:

— Готово. Тільки не думаю, що Бренан відповість тобі вже сьогодні. У кращому разі, напише завтра зранку. Коли хочеш, я зроблю для тебе кілька аркушів із чарами чекання й надішлю Мораґ їхній маґічний знак.

— Ні, не варто, — відповіла Фіннела, ховаючи свого листа до спідничної кишені. — Ми ж зустрінемося завтра після занять, тоді й заберу.

Якусь хвилю Ейрін вагалася, потім обережно промовила:

— Тільки не надто обнадіюй себе, сестричко. Не думай, що тепер, коли Ґвен стала відьмою, Бренан уже твій.

Кузинині щоки знову спалахнули яскравим рум’янцем.

— Не кажи дурниць…

— А хіба не так? То заприсягнися, що в гадці цього не маєш, і я негайно попрошу пробачення за свої підозри.

Фіннела ніяково потупилася.

— Ну, гаразд, я справді про це думала, — визнала вона. — І що тут такого? Ґвен розірвала з ним заручини, він тепер вільний, а я гарна для нього пара. Ти ж не станеш цього заперечувати?

— Ні, звичайно. Ти була б йому чудовою дружиною. — Тут Ейрін нітрохи не покривила душею, вона справді так думала. — Але Бренан кохає Ґвен і ще не скоро забуде її. Найближчим часом він і чути не захоче ні про яке одруження.

— Це нічого, я зачекаю.

— Ти не розумієш, Фіннело. Ідеться не про місяці, а про роки. Може, навіть про десяток років. Бренанові нема куди поспішати, він бо ж відьмак. А ти не зможеш так довго чекати, та й батьки не дозволять тобі марнувати свою молодість.

Кузина скрушно зітхнула:

— Я все розумію, Ейрін. Та однаково хочу спробувати.

— А я й не кажу, що це цілком безнадійно. Чоловіки непередбачувані, хтозна, як поведеться далі Бренан. Але ти маєш бути реалісткою і не покладати на свій задум великих надій. Бо інакше на тебе чекатиме гірке розчарування.

— Знаю. Та якщо я зараз нічого не зроблю, потім усе життя шкодуватиму. Так мені Ронвен наворожила.

— Правда? — зацікавилась Ейрін. — І коли?

— Учора ввечері. Я її ще з довнаха вмовляла, та вона довго впиралася, торочила, що не хоче втручатись у наші справи, боїться наврочити лихо. Але я не поступалась і врешті добилася свого.

— Можу тільки поспівчувати бідолашній дівчині, — зауважила Ейрін. — Це взагалі дивно, що їй вдалося протриматись аж три дні. То що ж саме вона наворожила?

— Що Бренанове серце зболене й розбите. Що він ще не готовий до нового кохання, але я припущуся фатальної помилки, якщо відмовлюсь від боротьби за нього.

— Гм. Здається, Ронвен сказала тобі те, що ти й хотіла від неї почути.

— Я певна, що вона не збрехала, — переконано мовила Фіннела. — Після того ворожіння її цілий вечір трусило. Проте налякана не була — отже, пророцтво не містило нічого страшного, що вона могла б приховати від мене. З Ронвен легко мати справу, всі її почуття буквально написані в неї на обличчі.

— Ну, гаразд, нехай це справжнє пророцтво. Перевірити його на істинність все одно неможливо, бо воно персоніфіковане. Та чи від цього щось змінилось у твоїх намірах? Якби Ронвен наворожила, що всі твої намагання будуть марними, ти б відступилася?

Фіннела рвучко хитнула головою:

— Нізащо. Я була б дурна, якби відмовилася від такого шансу через якесь непевне ворожіння. Шкода, що я зараз не в Катерласі, тоді б усе було легше. От якби Бренан приїхав на Тір Мінеган… А знаєш, Ейрін, чому б тобі не запросити його до нас? — запропонувала вона, вдаючи, ніби лише зараз про це подумала, хоч мабуть, носилася з цією ідеєю впродовж останніх днів. — Може, тебе він послухає.

— Ні, не послухає, — відповіла Ейрін. — Бренан і ногою не ступить на мінеганську землю, поки тут буде Ґвен, це ж очевидно. А вона затримається в нас щонайменше до осені. Івін каже, що найстарші дозволять їй складати іспити не раніше монфовіра.

— А хіба на це потрібен їхній дозвіл? — здивувалась Фіннела. — Коли Ґвен підтвердить вільне володіння всіма базовими плетивами, то зможе вимагати іспитів у будь-який час. Чи я щось наплутала?

— Ну, тут є певні тонкощі… А втім, твоя правда. Якщо Ґвен твердо стоятиме на своєму, найстарші ніде не подінуться, будуть змушені поступитись їй. Хоча не думаю, що вона стане заперечувати проти їхнього рішення. З її листів я зрозуміла, що Ґвен дуже рада повернутися на Мінеган і найближчим часом не планує його залишати. Але ти не журися, — втішила Ейрін кузину. — Ти зможеш побачитися з Бренаном улітку, коли поїдеш додому на канікули. Вчора він мені написав, що навесні збирається вирушити в подорож по Південному Абраду. Ясна річ, я відповіла йому, що він буде дорогим і бажаним гостем у Кардуґалі. Тож тобі залишиться тільки домовитися з ним, щоб його візит до Ленніру збігся з твоїм перебуванням там.

— Я ще не знаю, чи поїду влітку додому, — сумно мовила Фіннела. — Найпевніше, що ні. Мабуть, залишуся тут.

— Чому?