Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

Катріона була міцна жінка — сили швидко повернулися до неї. Щоки знову порожевіли, і з кожним тижнем вона ставала все гладкіша й пухкіша. Увесь свій час графиня відпочивала й бавила дітей. Лише Бесс, уже доволі доросла, розуміла, що дитина, яку виношує мама, не від їхнього батька, а дочка більше не хотіла ворогувати з матір’ю. Вона остаточно помирилася з нею, запропонувавши стати хрещеною для дитини, на що Кат радо погодилася.

Меґ нічого не могла сказати Катріоні, вона не бажала ставати на будь-яку сторону в сутичках між своїм упертим сином і не менш гоноровою невісткою. Вони обоє були надто горді. Зрештою вдова розв’язала цю дилему, поїхавши в тривалу гостину до молодшого сина та його дружини.

Граф Ґленкірка спілкувався зі своєю дружиною зі стриманою ввічливістю. Вони були пов’язані одне з одним церквою та наказом короля. Кат відповідала йому так само. Подружжя почувалося, немов у глухому куті.

У середині серпня 1595 року графиня Ґленкірка народила свою дев’яту дитину, дочку. Наступного дня вона сиділа в ліжку, приймаючи всю родину. Граф Ґленкірка зайшов до дружини лише надвечір.

Вона вже не сподівалася його й сиділа сама, годуючи донечку. Патрик став у дверях її спальні й дивився на неї. На якусь мить його погляд пом’якшав. Потім вона підняла голову, і їхні очі зустрілися.

— Можна мені увійти?

Вона кивнула. Підставивши стільця до її ліжка, він сів і дивився, як дитина жадібно ссе її пухку цицьку. Незабаром немовля заснуло, і не встигла вона зупинити чоловіка, як той узяв дитину до себе. Він колисав маля на зігнутій руці, розглядаючи його. У нього була рожевувато-біла шкіра, крихітне серцеподібне личко та вологі каштанові кучерики. Густі темно-золотаві вії півмісяцями лежали на щічках. Граф попобачив у житті доволі немовлят, щоб зрозуміти, що ця дівчинка виросте надзвичайною красунею.

— Як ти її назвеш? — запитав він.

— Я ще не думала про це.

— Найпевніше це наша остання дитина, тож я хотів би обрати для неї ім’я, — сказав Патрик.

Її очі здивовано розширилися.

— То як же ти назвеш її? — нерішуче запитала Кат.

— Френсіс, — промовив він тихо. — Її ім’я буде Френсіс Леслі.

На якусь мить їй здалося, що вона недочула, але несподівано очі в нього потепліли, і він усміхнувся.

— Я не проситиму в тебе вибачення, Кат, бо те, що зробив, не можна просто викинути з пам’яті й забути. Але я не хочу, щоб Джеймс Стюарт знищив нас і нашу родину так само, як він знищив Босвелла. Знаю, що ти ніколи не покохаєш мене знову, але чи можемо ми почати все спочатку й бути друзями? Я ніколи не переставав тебе любити, кохана моя, і навряд чи коли перестану.

Вона глибоко зітхнула й відчула, як її серце калатає все дужче й ніби збільшується в грудях. Жорсткий клубок підступив до горла, і сльози обпекли повіки. Простягнувши руку, вона взяла його вільну долоню й притиснула до своєї щоки. Потім поглянула на нього. Її очі сяяли, мов смарагди.

— Босвелл мав рацію, — мовила вона ніжно. — Він казав, що з тобою ми будемо в безпеці.

Ґленкірк поклав сплячу дитину в колиску, а потім, повернувшись до своєї дружини, узяв обидві її руки у свої долоні.

— Я щасливіший чоловік, ніж він, кохана моя. Я дістав другий шанс.

Патрик знову всміхнувся до неї, і Кат тремтливо всміхнулась у відповідь. Вона помириться з ним заради своєї дочки, адже з ним вони будуть у безпеці. Але хоч би скільки їй судилося прожити, вона не забуде Френсіса Стюарта-Гепберна, величного прикордонного лорда, некоронованого короля Шотландії та її коханого. Він завжди житиме в найпотаємнішому куточку її серця.

Книга II

Частина V

Назустріч коханню

Розділ 38

Катріона Леслі, непорушно сидячи у своїй спальні перед каміном, спостерігала, як палахкотить вогонь, і намагалася усвідомити події останніх тижнів. Її чоловік помер, принаймні так усі вважали. Хоча самій їй важко було уявити, що Патрик мертвий: їй здавалося, це неправда. А проте — зітхнула вона — факти здавалися незаперечними.

Вісімнадцять місяців тому Патрик відплив із Літа на облавку свого флагмана «Галантний Джеймс», який очолював колону з шести суден. Вони прямували до Нового Світу, в експедицію, придбати хутро. Це було починання, у яке Леслі забажали вкладати гроші, тож граф Ґленкірка вирішив сам узяти в ньому участь, аби переконатися, що ця нова справа буде успішною.

Кат частково звинувачувала себе в тому, що чоловік вирушив у цю подорож. Хоча вони й помирилися після народження Френсіс Енн і між ними вже не лишалося ворожнечі, не було, проте, і нічого іншого. Зовні граф і графиня Ґленкірка здавались ідеальним подружжям. Однак Катріону ані на мить не полишала туга за коханим вигнанцем графом Босвеллом. Вона нічого не казала, але Патрик Леслі все розумів і ненастанно проклинав себе за найдурніший учинок у житті, що коштував йому кохання дружини.

Уже майже рік граф виношував цей задум — спорядити експедицію до Нового Світу. Хутро завжди відігравало важливу роль у європейській моді, а якість шкур, що їх потроху стали доправляти з Нового Світу, була відчутно вища.

— Навіщо, — запитував Патрик, — нашим кораблям перевозити такий цінний вантаж для інших, коли ми самі можемо закуповувати хутро й продавати його в Європі?

Отож було вирішено, що перші кораблі Леслі вирушать на початку весни 1596 року, а через три місяці за ними попливе друга група під орудою графового брата Адама Леслі. Сподіваючись, що за його відсутності її рани встигнуть затягтися й вона зможе думати про нього з більшою любов’ю, граф Ґленкірка вирішив сам очолити експедицію. Кат навіть приїхала до Літа разом з усіма дітьми, щоб побажати йому щасливої дороги.

— Я привезу тобі бобрового хутра, якого вистачить на цілий плащ, — весело пообіцяв він. — Темне хутро увиразнює твою бездоганну красу, — і ніжно поцілував її.

— Будь обережний, Патрику, і повертайся швидше, — відповіла вона.

— З тобою все буде гаразд, Кат?

Вона всміхнулася до нього, і на мить він побачив її такою, якою вона була до найжахливіших подій її життя.

— Усе буде чудово, Ґленкірку! — Листяно-зелені очі пустотливо блиснули. — Я цілком здатна жити на самоті, якщо тільки життя з дев’ятьма дітьми можна назвати самотнім.

І вони розлучилися. Вона не передчувала ніякого лиха і в гадці собі не клала, що більше ніколи не побачить його. Однак шість тижнів