Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Люба

Рік потому

Я трохи схвильована. Це наша перша з Оксаною подорож. Кирило давно хотів показати мені чим займається, але кожен раз я знаходила відмовки нікуди не їхати. То дочка занадто маленька, то зубки ріжуться, то на роботі завал, то чергова епідемія грипу. Але в цей раз я не змогла відмовити йому. Місяць тому він полетів в Італію через важливі справ і раптом я зрозуміла наскільки сильно звикла до його присутністю в своєму житті. Якщо ви думаєте, що ми одружилися, то помиляєтеся. Кирило вже сім разів робив мені пропозицію, намагався затягнути в ЗАГС шантажем, підключив навіть Федора Олександровича, але я була непохитна. І не тому що не хотіла, ні, просто боялася, що та крихка рівновага між нами, яка панує в останній рік, може легко розпастись, якщо дати Кирилу то чого він хоче.

Царьов на подив став прекрасним батьком. Якби мені надали вибір, я б не проміняла його ні на кого. Ми жили на два будинки... вірніше на три. То в мене, то в Кіра, то у Федора Олександровича. Скрізь в Оксани була своя кімната і іграшки. З місця на місце переїжджали не тільки ми, але і коти, така велика і дружна сімейка. І начебто всі щасливі, все ідеально, але страх що в один момент це закінчиться завжди залишався зі мною.

Я здаю багаж і проходжу до стійки реєстрації з дочкою на руках. Оксана на диво дуже спокійна дитина. Навіть не знаю в кого вона у нас така. У сусіда, напевно. На вигляд дочка копія свого батька і мені навіть прикро. Я народила її в муках болю, а у неї навіть колір очей Кирила.

Я хвилююся перед зустріччю з Кирилом, боюся знайти в його квартирі сліди присутності іншої жінки. Боюся розчаруватися в ньому, боюся що у нього є коханка. Ці страхи не дають мені заснути в літаку, розжарюють нерви до краю і я починаю шкодувати, що погодилася на це. Могла ж сказати, що Федору Олександровичу погано стало, наприклад, або ще щось.

Кирило зустрічає нас в аеропорту і від одного погляду на цього чоловіка моє серце починає битися швидше. На обличчі розтягується посмішка, а дочка, побачивши батька, весело щось щебече і тягне до нього ручки. Даремно я накрутила себе, хіба він хоч раз за цей час давав мені привід сумніватися в ньому?

- Привіт, мої дівчатка, як же я за вами скучив, - я опиняюся в рідних чоловічих обіймах, вдихаю знайомий запах і насилу стримую себе щоб не розплакатися від надлишку почуттів. - Як долетіли? Все нормально? Що за кислий вигляд? - допитується він, з легкістю вловивши мій настрій.

- Просто втомилася, - видихаю у відповідь і тягнуся до його губ. Царьов забирає у мене з рук дочку, ххапає валізу і ми рухаємося до виходу.

- Навіть не уявляєш як я скучив за вами. Якщо чесно, минулого тижня я навіть почав подумувати про те, щоб продати під три чорти весь свій бізнес, тому що через нього змушений подовгу перебувати в різних країнах зі своїми дівчатками.

 - Навіть не думай, Кір, це твоя мрія, - заперечую я і не можу відвести погляд від нього, коли ми зупиняємося біля машини.  Дивно, як доля міняє наші життя.  З разгільдяя і бабія вийшов прекрасний сім'янин і батько.  З ненависті проросла міцна любов і я вже не можу згадати як це, жити без Кирила.  Що ж, напевно, наступного разу, коли він зробить мені пропозицію я обов'язково скажу "так".

______

Думаю над епілогом від Кіра, так що не розходимося)