Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

ЗМІЙ

Історія пажа виявилась дуже проста, правдива, ні разу не поетична і цілком мені зрозуміла. Він перестав кривлятися й без вступу від царя Гороха й сотворення світу з нудьги й дилетантизму й козявок доложив обстановку.

- Ми зустрілися з Інгваром не так давно в одній таверні. Я там співав за їжу історію звитяжного героя Змія.  Інгвар мені їжі не замовив. Але сказав, що ми можемо подорожувати разом для взаємної користі. Я буду прославляти його майбутні й минулі подвиги, розважати його дорого і надихати на подвиги життєписом славетного Змія. Ну й дивитися за конем, начищати обладунок, щоб блищав,  як котові…. коротше, щоб на металевих частинах не було іржи. Ну словом з нього захист, з мене імідж. І от ми тут. Точніше він уже не тут, а знов у квесті. А я вчуся на королівську стипендію для обдарованих сиріт і  співаю для пррррекррррасссної дами Інгвара. І він не потерпить ніяких пліток про не такі уподобання. Бо йому треба найкраща у світі принцеса. Як вам ваша секретарка. Щоб довести тій дочці барона щось. А принцеси дуже перебірливі, ледве щось не по них - одразу відмова.  Ну й от.

Тут я знову сяйнув спостережливістю. 

- А нащо йому щось доводити? Та дівчина згоріла чи задихнулася в диму. Їй явно не до Інгвара з його принцесами. Що їй тепер доведеш?

І мене втретє вдарили по щиколотці. Треба буде не тільки на полігоні носити берці. А то Тян така талановита - просто по нерву потрапляє. Аж в очах темніє.

- Ми поки що не підніматимемо цю тему. - тим часом заявила моя прекрасна секретарка. - Бо я і так ледве встигаю записувати вашу сльозоточиву історію. Ви її теж запишіть, адепте, вона гарно розбавить легенду про еліксири й гімн нашої імперії, над якою скоро ніколи не зайде сонце.

Паж поспіхам зашкріб пером з берета на манжеті.

- Нам треба швидко знайти спосіб завадити Валеріанові розпускати язика.

- Так уже! - авторитетно заспокоїв я свою надзвичайно здібну, але ще не дуже досвідчену у міжнародних відносинах адептку. - Його батько-некромант як раз збирається скоропостижно померти від отруєння солями важких металів.

- Яких-яких металів? -  перепитав паж, який шкрябав пером уже на обороті другого манжета.

- А я знаю, які там метали у них ідуть на кинджали? Але знаю, що вони важкі, щоб вітром не здувало, коли летять в ціль.

Паж кивнув і запитально подивився на мене. Я продовжив політінформацію для міжнародників-початківців.

- Словом готується передача престолу єдиному законному спадкоємцю - сину Валеріану. А той як раз збирається тверезо оцінити ризики.

- Які саме ризики, пане ректоре? - уточнила моя допитлива секретарка. 

- Ризики для свого пустельного, малонаселеного й незахищеного від сусідньої болотистої країни королівства. І вірного захисника Кринжової Трясовини - у моїй скромній особі . Він їх швидко оцінить і  попроситься  васалом до її величності Ружени . А її величність подумає і може прийме під захист це зачухане й беззахисне королівство. Але не одразу. Це повинні узгодити верхня й нижня палати парламенту. Ну й аргументом може бути те, що новий король принесе трояндовій імперії ще й посаг у вигляді спадкоємиці ще одного невеликого, але вдало розташованого на перетині торгових шляхів князівства.  Тобто принцеси Фіоленти. 

Я мужньо не затуляв нічим не захищені ноги в домашніх капцях і закінчив пояснення в тому ж темпі, що й почав. Хоч вдруге так не підставлюся.

Під кінець на мій неймовірний подив Тян старанно записувала і час від часу кивала головою. 

Я уже хотів посилати уявного друга Тян за Фоном, як він разом з Руженою опинився посеред мого кабінету.  

Цей Фон у мене ще вигребе за несанкціоноване проникнення. -    подумав я стаючи струнко перед її величністю. - Цікаво, скільки він чув і скільки зміг вкрасти з думок. Он навіть почервонів. Що він такого тепер знає про цього малого збоченця? 

Фон криво посміхнувся. І я зрозумів що він не скаже, бо це явно або державна таємниця, або Ружена не схвалить зайвої язикатості.

Фон скосив очі на пажеві манжети, і брови його поповзли вгору.

- О, який сюжееет! - замість того, щоб поділитися зі мною важливим інсайдом млосно протягнув цей, з дозволу сказати, друг. - Спочатку вона… а потім він, а вона така, а він через це… і так все сумно й возвишено чи не так , моя королево?

- Навіть здогадуватися не хочу, про що ви, принце. - сухо відповіла Ружена. - і ще не хочу здогадуватися куди подівся лист з монастиря Карамеліток.  В ньому абатиса просила допомогу в розшуку уже не пам’ятаю кого. Якась послушниця втекла, чи що. На столі у мене після ваших поетичних вправ повний розгардіяш, принце.  Ви, мабуть, знову якогось вірша нашкрябали на звороті монастирського послання.

- Мабуть, моя королево - покаявся цей ворюга. А потім вірш мені не сподобався і я міг того листа порвати. Або спалити. Ви ж мене не сильно покараєте? Я в душі митець, тонка натура…

- Подивимося, принце сильно чи ні. - Суворо промовила її величність. - Але щоб більше нічого з моєї конторки не пропадало. Ясно вам?

- Мені все ясно, королево мого серця. І взагалі, якщо там було щось важливо вони ж ще напишуть, чи не так, адепте паж?

Паж, що тільки но почав несміливо посміхатися не знати чому, знову зіщулився.

- Тоді вам залишилася незначна формальність, принце. - повернулася зо державних справ королева. - Повідомте оцим державним злочинцям про недопустимість небезпечних дослідів без офіційного дозволу корони. І попередьте про відповідальність за витік державних секретів. 

Фон зробив офіційне обличчя.

- Так що за витік інфи вам належить смертна кара, за позбавлення від загрози - помилування, за ідею державного гімну і знайдення нового союзника й васала - королівська подяка. - відчеканив він і подивився на Ружену. 

Королева кивнула головою у знаменитому вінці. Його троянди цвіли й пахли. Значить рішення було справедливе.