Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Постав піднос і ліки і можеш йти, ресо, - наказала графиня.

Я виконала її наказ і дістала з кишені ліки, але поставила його біля графа. Нехай вирішує, що робити з ними. І я зітхнула з полегшенням, що мене так просто відпустили. Не зупинили…

Повернувшись на кухню, я почала допомагати Амадіні.

— Ти не захворіла, Даріє? – стурбовано спитала вона, і навіть доторкнулася до мого чола. - Ти така бліда.

— Небагато втомилася і не виспалася. Пройде.

— Ви сьогодні нічого не снідали. А вчора були без вечері, - раптом втрутився Соур, котрий за своєю звичкою сидів за столом і повільно пив свій чай. Дивно! Навіть Соур вирішив проявити співчуття?

— Немає апетиту. Пройде...

Раптом стіни затремтіли, посуд посипався вниз, і Амадіна скрикнула. А я… у мене не було сил, не було бажання… Один тільки Соур побіг на допомогу графові. Але совість мене швидко загризла, і я також вирішила переконатися, що з графом все гаразд. Дорогою лише думала про те, що мої особисті почуття не повинні були переважати над моїми прямими обов'язками. Я докоряла себе за це, але… я почувала себе такою… такою стомленою.

Я побачила в кінці коридору графиню та графа Беррінга. Він тримався за свій лікоть, а леді Аурі тихенько щось вигукувала, йдучи поряд.

Я обережно зазирнула до кабінету. Давно вже не бачила такого безладдя. Соур нахилився до графа і щось казав йому.

— Даріє, входь, не бійся, — м'яким тоном промовив чоловік, і серце болісно кольнуло. Ненавиджу його таким…

— З Вами все в порядку? Ліки…

— Так, будь ласка, - коротко відповів чоловік. Я швиденько накапала ліки та дала випити чоловікові. - Дякую, Соуре, я зрозумів тебе. Відправ записку Дереку, нехай прибуде якнайшвидше.

Дворецький вклонився і вийшов.

— Вам потрібний відпочинок, мілорде. Я принесу ще один обід, Вам потрібно…

Я затнулась, бо граф так на мене дивився, що я й забула про все. Але швидко згадала поцілунок графа та взяла себе до рук.

— Так, я скажу Амадіні, що Вам потрібна ще одна порція, і приберуся тут…

— Віторе, що це все означає, любий? - забігла в кімнату графиня і удостоїла мене дуже недоброзичливим поглядом. Я почала збирати уламки посуду.

— Це означає, що я вам усім пояснив мої правила. І поки я живий, я не зазнаю втручання у своє особисте життя, - відчувалася в його голосі втома, але голос звучав жорстко.

— Особисте життя? – перепитала леді Аурі. - Ти зламав Кейлу руку! Адже він твій друг...

— І зламаю й ноги, коли дізнаюся, що він ще раз загрожуватиме моїм людям, — моя рука застигла в повітрі. – Аурі, ти – моя дружина лише на папері. Не більше того. Не варто робити те, за що ти можеш сильно пошкодувати. Можеш привести своїх особистих слуг. Але… Дарія, Амадіна та Соур – мої особисті слуги. І вони виконують мої накази. Якщо ти не хочеш зайвих скандалів, то мусиш це зрозуміти. А тепер… ти вільна. Я втомився і хочу пообідати. Без твоєї присутності. Зрозуміло?

Не варто мені тут затримуватися.

— Ресо, вийди. Я хочу поговорити з чоловіком, - наказала її Світлість. Я взяла тацю з уламками посуду, встала, але й крок не встигла зробити.

— Я не маю наміру грати, Аурі, — граф заговорив таким тоном, що навіть я здригнулася. - З кабінету маєш піти ти. Зараз. І краще б тобі запам'ятати мої правила першого ж дня.

Мені навіть стало шкода її. Якось граф дуже брутально з нею спілкувався… після того поцілунку. Графиня пішла, але я поспішила піти. Щоправда, до мене звернулися із не менш крижаним тоном.

— А ти, Даріє, не підеш з мого кабінету, поки тебе не огляне Дерек.

Це вже занадто!