Читати книгу - "Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська"

- Це що? - запитує Максим, коли я розрізаю ножем торт.

Він бере мене за руку, розглядає кисть. Потім на мене погляд сповнений здивування піднімає.

- А, це... - нервово усміхаюся, теж на руку свою дивлюся. На кисті проступило кілька синців. - Це Іван мене за руку схопив, а в мене шкіра ніжна, одразу проявляються синці, - тараторю швидко, не хочу, щоб він вирішив, наче мій колишній чоловік спеціально так зробив. Взагалі не хочу, щоб вони якось спілкувалися чи конфліктували.

- Ясно, - крізь зуби цідить Максим, а в його очах загоряється гнів. - Давай намажемо чимось, подивлюся що в нас в аптечці є.

Перед тим як відпустити мою руку, він підносить її до своїх губ і легко цілує. У нього це так просто і природно відбувається, немов ми цілу вічність разом. А по факту, ми вчора вночі вперше за довгий час разом спали. І стали більшим, ніж просто сусіди по квартирі, або двоє чужинців, які виховують одну дитину.

Максим повертається з аптечкою. Обережно, майже невагомо, проходиться маззю по моїй шкірі. Я майже не дихаю, спостерігаючи за ним. Погляд відірвати не можу. Так і стою з ножем у руці.

- Готово, - повідомляє мені. - Сподіваюся, більше таких несподіваних зустрічей не станеться.

Киваю. У цей момент клацає чайник, повідомляючи, що вода закипіла.

Ми сідаємо за стіл. Вечеряємо. Майже не говоримо. Усе ж після вчорашньої ночі якась незручність між нами притаманна. Я не розумію як себе поводити і що це означає для Самойлова. Не знаю будемо сьогодні спати окремо чи ні. Тому шалено нервую, коли вкладаю малюка.

Максим приймає душ, я чую звуки води, що ллється, які доносяться з ванної кімнати. У спальні горить нічник. Я забираюся під легку ковдру, чекаю.

Усі мої почуття загострюються, коли чую як відчинилися двері у ванну кімнату. Кожен крок Максима віддається биттям серця в грудях.

Він обережно відчиняє двері, заходить у спальню. Я прикидаюся сплячою. Максим завмирає наді мною. Відчуваю його легкий дотик до моєї руки. Він веде пальцями по тому місцю, де залишилися сліди Івана. Різко видихає. А потім лягає поруч зі мною, обіймає мене і притягує ближче до себе.

Ледве стримую усмішку. Намагаюся втихомирити розбурхане серце, щоб Макс не зрозумів, що я прикидаюся. Але так складно бути спокійною поруч із ним. У животі метелики пурхають і я почуваюся такою щасливою.

Повітря навколо заповнює аромат його гелю для душу. Відчуваю його гаряче дихання на своїй шиї. Самойлов засинає швидко, на відміну від мене. Я занадто збуджена тим, що відбувається. Чи означає це, що ми тепер разом? По-справжньому.

Вранці Максим похапцем збирається на роботу, навіть не поснідавши. Його викликали рано вранці.

- Ключі на тумбочці, якщо що, - кричить із коридору, йдучи.

Я залишаюся одна у квартирі. У мене шалено піднесений настрій. Вчорашня зустріч з Іваном стирається з пам'яті. Насамперед годую сина, переодягаю. Готуємося до ранкової прогулянки. Потім прибираю у квартирі й готую улюблені еклери Макса. Він завжди їх так любив, я навіть із собою йому давала.

На годиннику вже восьма вечора, а Самойлова досі немає.

Я починаю переживати. Я вже й забула що це таке, коли в тебе чоловік в органах служить. Раніше, коли Іван на завданнях був або ось так допізна затримувався на роботі, я собі місця знайти не могла. От і зараз усе повторюється.

Зрештою не витримую, набираю Макса.

Кілька довгих гудків і він бере слухавку.

- Алло, - на задньому фоні я чітко чую дитячий сміх.

- Привіт, Максиме, я запитати хотіла, коли ти додому приїдеш?

Напружуюся, бо розумію, що він не на роботі.

На кілька секунд повисає тиша, усі звуки в слухавці різко зникають, я розумію, що Максим, найімовірніше, вийшов в іншу кімнату.

- Оль, вечеряй без мене і лягай спати. Я буду пізно, у мене деякі справи виникли.

- Але... - вимовляю і замовкаю, бо з динаміків телефону чітко чую дитячий дівчачий голосок.

- Максиме, мама вже на стіл накрила, чекаємо тільки на тебе!

У мене немов усередині все враз заледеніло. Він у своєї дружини? До неї поїхав? Він узагалі на ніч повернеться чи в неї залишиться?

- Гаразд, тоді не чекаю на тебе. У нас усе добре, - тараторю і відключаюся першою.

Погляд зупиняється на безглуздих еклерах. Ціла таця. У мене така злість вселяється і ревнощі, що не замислюючись про те, що роблю, беру тацю і все до єдиного у відро для сміття відправляю.

По очах стікають сльози, я вся тремчу. Відчуття, немов мене вдруге зрадили. Так боляче, що здається немов груди розірве.

Не варто було мені тут залишатися. Завтра повернуся назад до батьків. Тільки ілюзіями тішилася і майбутнє спільне нафантазувала собі. А за фактом Макс усе ще одружений з іншою жінкою і, здається, навіть не думає про те, щоб розлучатися.