Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Спокута сатани 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута сатани"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута сатани" автора Марія Кореллі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 124
Перейти на сторінку:
Сибілла підповзла ближче до нього.

− Лючіо, Лючіо! − шепотіла вона. − Невже ви не маєте серця? Невже ви відштовхнете мене, коли я віддаю вам себе цілком і без останку, усю, яка я є? Хіба я огидна вам? Багато чоловіків віддали б своє життя, щоб я сказала їм те, що кажу вам тепер; але вони для мене − ніщо: ви один − моє світло, подих мого життя! Лючіо, ви навіть не знаєте, не хочете зрозуміти, як глибоко я кохаю вас!

Він обернувся до неї в такому різкому русі, що я настрахався; зневага на його обличчі стала ще виразнішою.

− Я знаю, що ви мене кохаєте! − сказав він, і я побачив його глузливі очі й холодний усміх на вустах. − Я завжди знав це! Ваша упиряча душа рвонулася до мене, коли наші очі зустрілися вперше! Ви від самого початку були фальшивою, безчесною жінкою, і ви впізнали вашого вчителя! Так, вашого вчителя! − Вона скрикнула, наче злякавшись; він нахилився, брутально схопив її руки і стиснув. − Вислухайте хоч раз правду про себе з вуст того, хто не боїться її висловити! Ви кохаєте мене, я можу зажадати ваші тіло й душу − якщо тільки схочу. Ви брали шлюб із брехнею на вустах; ви перед Богом присягались у вірності вашому чоловікові, подумки вже зраджуючи його; ви самі обернули містичне благословення на блюзнірство та прокляття − тож не дивуйтеся, що це прокляття спіткало саме вас. Цілунок, який я дав вам у день вашого весілля, розлив вогонь у вашій крові й навіки пов'язав вас зі мною. Ви прилетіли б до мене тієї самої ночі, якби я зажадав цього, якби я кохав вас так, як ви кохаєте мене, тобто якби я називав хворобливе марнославство і хіть ім'ям кохання! Слухайте мене! − Тримаючи обидві її руки, він дивився на неї згори; на обличчі його була написана така похмура злість, що вона, здавалося, створювала темряву навколо нього. − Я ненавиджу вас! Так, я ненавиджу вас і всіх жінок, подібних до вас, за те, що ви розбещуєте світ, обертаєте добро на зло, спричиняєтесь до злочинів, спокушаючи вашим оголеним тілом і брехливими очима! Ви перетворюєте чоловіків на безумців, негідників і тварин! Після смерті ваше тіло породжує нечистоти: з того, що колись давало насолоду мужчині, утворюється твань і пліснява; ви згубні, поки живете, ви отруйні, коли вмираєте, і тому я ненавиджу вас! Я читаю вашу душу, вона для мене − розкрита книга, і вона зганьблена ім'ям, яке дають тим, хто огидний для всіх; однак це ім'я за правом належить жінкам вашого типу й становища, які мають розкіш і блиск цього світу і не мають виправдання нужденності, щоб продавати себе дияволові!

Він намагався відштовхнути її від себе, але вона вчепилася в нього з упертістю тієї бридкої комахи, яку він знайшов на грудях муміфікованої єгиптянки та зробив своєю забавкою, щоб розважатися з нею в години дозвілля. Спостерігаючи й дослухаючись, я поважав його − за відвертість, за мужність сказати цій безсоромній негідниці, хто вона є, на думку чесного чоловіка, який не потуратиме її мерзенній поведінці задля ввічливості або світських правил. Так, він − мій друг, навіть більше, ніж друг! Він поводився чесно та справедливо; він не мав ані наміру, ані бажання зрадити або збезчестити мене. Моє серце було сповнене вдячністю до Лючіо, але щомиті в мені зростало почуття жалощів до самого себе: я міг би заридати з болю та безсилої люті − але я волів слухати далі. Ошелешений, я спостерігав за своєю дружиною. Що сталося з її гордістю, якщо вона досі стоїть навколішках перед тим, хто ображає її такими словами?!.

− Лючіо… Лючіо! − шепотіла вона, і шепіт її відлунював у довгій галереї, ніби сичання змії. − Говоріть про мене все, що хочете, і нехай це буде правдою! Я негідна, я визнаю це. Але чи варто бути цнотливою? Яку втіху дає доброчесність? Хто був би вдячний нам за наше самозречення? Минуть роки, всі ми помремо, і нас забудуть навіть ті, хто нас любив. Навіщо ж відмовлятися від задоволень, які ми можемо дістати? Чому ви не хочете покохати мене? Хіба я негарна? Невже моя врода нічого не варта у ваших очах?.. Що ж, убивайте мене вашими жорстокими словами, мені байдуже. Я вас кохаю, кохаю! − У несамовитому пориві пристрасті вона зірвалася на ноги, відкинувши волосся назад, і стояла, немов справжня вакханка. − Подивіться на мене, Лючіо! Ви не повинні, ви не смієте відкидати мого кохання!

Мертва мовчанка настала після цієї палкої тиради. Я в захваті дивився на Лючіо; мене вразив якийсь неземний вираз його обличчя: гарні брови звелися в похмуру загрозливу лінію, очі палали презирством, а між тим він сміявся − тихим сатиричним сміхом.

− Не повинен, не смію! − повторив він зневажливо. − Жіночі нісенітниці! Клич ображеної самиці, якій не вдається звабити обраного самця! Ваше кохання − що воно таке? Приниження для того, хто прийме його; сором для того, хто відповість на нього взаємністю! Ви хвалитеся вашою вродою, у якій переконує вас ваше дзеркало; але ваше дзеркало таке саме брехливе, як і ви. Ви не бачите в ньому себе − інакше ви б із жахом відсахнулись від нього… Ви просто дивитесь на вашу тілесну оболонку, яка насправді нічим принципово не відрізняється від парчевої сукні: вона тлінна, скороминуща та приречена змішатися з землею, з якої походить. Ваша врода? Я не зважаю на неї: крізь неї я бачу вас; ви бридка й залишитесь бридкою назавжди! Я ненавиджу вас! Ненавиджу з усією силою непримиренності! Ви заподіяли мені зло, ви завдали мені образи! Ви додали нової ваги до тягаря кари, яку я відбуваю!

Вона розкрила обійми й зробила була крок уперед, але він відштовхнув її.

− Ідіть геть! − процідив він. − Бійтеся мене, як незнаного жаху! О Небо! Подумати лишень: минулої ночі я знісся на крок вище до втраченого світла! А тепер ця жінка тягне мене назад, донизу, і я знову чую, як замикають браму до Раю… О нескінченні муки! О нечестиві душі мужчин і жінок! Хіба не залишилось у вас ані зерна милосердя Божого? Хіба ви хочете зробити мою скорботу вічною?

Він стояв, звівши обличчя до світла, що лилося через округле вікно; місячне проміння, проходячи крізь барвисту одіж святого Стефана, забарвлювалося в пастельно-рожевий колір. Велика, страшна

1 ... 91 92 93 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута сатани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута сатани"