Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– До чого ти ведеш? – нетерпляче перебила я.

– До того, що можна зрозуміти банш, які не ризикували можливим перетворенням нерозвіяних душ на привидів, і самі вбивали тих, хто за крок від смерті.

– Зрозуміти? Тобто, це було правильно? – підняла брову я. – І як це відбувалося? Типу банші ходили по землі і вбивали людей на благо природній рівновазі?

– Так, – зло проричала мама. Їй не сподобався мій сарказм. – Банші навідувалися до поселень, якщо відчували чиюсь близьку смерть, попереджали за день, може два. А потім приходили упокоїти їхні душі, так це називали.

«А за фактом вбити», – пролунало в голові.

– Провісники смерті, – протягла я, згадавши як одного разу Лілі назвала банш. – І що потім? Тодішні старійшини вирішили втрутитися? Чи в ті часи ковенів ще не було?

– Були, і їх усе влаштовувало. Поки… – мама затнулась.

– Поки відьми за допомогою інших сфарів не почали створювати різні артефакти для виявлення та навіть тимчасового полону привидів. Необхідність у вбивствах зникла, але банші щось не поспішали припиняти, – серйозно повідомила Лілі.

– А чи не тому, що ваші артефакти спрацьовували через раз?

– Головне, що спрацьовували, – не погодилася відьма. – Та й, до того ж, спочатку нічого не працює ідеально, а артефакти тим паче. Їх і досі модернізують. Зараз засікають концентровану енергію, яка не розвіялася самостійно, раніше, ніж вона трансформується у привида.

– Два варіанти: або банші були настільки кровожерливі, що довелося їх винищити, або настільки могутні, що старійшини їх просто боялися. Знаючи політику ковена, я не маю сумнівів, який варіант вірний, – скинула брови мама.

– Маячня, – змахнула рукою Лілі. – У наш час існують банші і на них ніхто не полює. Хочуть у ковен вступають, хочуть живуть окремо.

– Давай кожен залишиться при своїй думці, відьмо, – стільки ворожості було в голосі мами, що я вразилася.

– Ну так, круто напевно вважати себе жертвою і зневажати відьом. Ось тільки коли знадобилася допомога, ви самі побігли до моєї мами – відьми.

– Ліза твоя матір? – різко ворожість поступилася місцем допитливості.

– Так, – замість дівчини відповіла я. – І ми приїхали для того, щоб дізнатися, чому її батьків і мене підставив один і той самий чоловік.

– Маг? – злякано спитала мама. Я кивнула, вона різко схопилася з крісла і почала міряти кроками кімнату. – Він нас знайшов. Потрібно збиратися та бігти.

– Стій, мамо, – я теж піднялася на ноги і спробувала схопити її за руку.

– У нас немає часу. Якщо він нас знайде, ми будемо приречені.

– Чому? – твердий голос Лілі несподівано змусив маму зупинитись. – За що він мститься? За які гріхи померли мої батьки? Навіщо йому підставляти Віту, яка взагалі нічого не знає?

Я сіла назад на диван біля дівчини.

– Нам потрібні відповіді, і я не зрушу з місця, поки ти все не поясниш.