Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Драган і Мо подивилися на Миру.

- До ранку жар спаде. – Мо підвелася зі стільця на якому сиділи та пішла до сходів, що вели на другий поверх.  – Вже надто пізно. Нам всім не завадить добре відпочити. Лягай спати Драгане Темний.

З цими словами Мо повільно почала підніматися по сходах.

- За час свого правління, - Голос Драгана звучав тихо, та Мо все ж чула його слова чітко, - Владлен прикладав усіх зусиль, щоб знищити кожного, хто мав бодай якусь магічну силу. Та все ж, як би він не старався, йому так і не вдалося повністю викорінити людей із магічними здібностями. За стільки років, я не думав, що знову зустріну Нгаруї. Та ще й не одну.

Жінка на якусь мить застигла на місці.

- Для мене це велика честь. – В голосі чоловіка було чутно нотки поваги.

Не відповідаючи Драгану, Мо швидко піднялася сходами та зникла на другому поверсі. Вона неабияк боялася, що чоловік помітить, як сильно у неї почали тремтіти руки, а з очей повільно скотилася одинока сльоза. Вже дуже давно жінка втратила бодай якусь надію, почути з вуст інших таке рідне і миле серцю слово «Нгаруї».