Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Брасбаунд (роздратовано). Дайте спокій з курткою. Вона й так добра. Покладіть її.

Леді Сісілі. О, не примушуйте мене сидіти без діла! Я так нудитимусь!

Брасбаунд. Робить усе, що хочете. Але дайте мені спокій!

Леді Сісілі. Шкода! Усі Геллеми такі гнівливі!

Брасбаунд (ледве тамаючи свій гнів). Як я вам уже сказав, це мене не обходить!

Леді Сісілі (знову починає шити). Як це потішно! Усі вони і слухати не можуть, що вони скидаються один на одного.

Брасбаунд (з ноткою відчаю в голосі). Чого ви сюди явились? Мою пастку призначено йому, а не вам. Чи знаєте ви, яка небезпека вам загрожує?

Леді Сісілі. Нам завжди загрожує та чи інша небезпека. Чи варто про це турбуватися, як ви гадаєте?

Брасбаунд (докірливо). Як я гадаю! Чи гадаєте ви, що мою куртку варто лагодити?

Леді Сісілі (найбуденнішим тоном). Авжеж, вона ще зовсім не обтріпана.

Брасбаунд. Чи почуваєте ви хоч що-небудь? Чи ви просто небагаті на розум?

Леді Сісілі. Боюсь, що я дуже дурна. Але чим можу зарадити? Гадаю, що така вже я вродилася.

Брасбаунд. Ви, либонь, не уявляєте собі, що ваш друг — мій добрий дядечко — може вважати себе за щасливого, якщо зможе решту свого життя провести в рабстві, закутий у кайдани!

Леді Сісілі. О, я цього не певна, містере Гел... капітане Брасбаунд, я хочу сказати: чоловіки завжди гадають завдати якнайбільшого зла своїм ворогам; а коли доходить до діла, то виявляється, що справді погані люди трапляються так само рідко, як і справді добрі.

Брасбаунд. Ви забуваєте, що, на вашу думку, я скидаюсь на свого дядька? Невже ви маєте сумнів, що він справді погана людина?

Леді Сісілі. Господи помилуй! Ваш дядько Ґовард найплохіша людина — набагато симпатичніша від більшости людей його професії. Звичайно, як суддя, він робить іноді жахні речі. Але якщо ви платите людині п’ять тисяч фунтів на рік за те, щоб вона чинила зло, вихваляєте її за це і примушуєте її так робити, оточуючи її полісменами, судами, законами та присяжними, то чого ви можете від неї сподіватися? Сер Ґовард — чудова людина сам собою. Одного разу у Вайнфліті, коли сер Ґовард жив у нас, ми впіймали вночі злодія. Я наполягла, щоб бідолаху, поки прийде поліція, замкнули в кімнаті, де вікно було відчинене й виходило в сад. Другого дня цей чоловік знову прийшов і сказав, що мусить повернутися до давнішого життя, якщо я не дам йому будь-якої роботи в саду; і я йому роботу дала. Це було далеко розумніше, ніж засудити його на десять років каторжної роботи. І Ґовард це визнав. Отже, бачите, він зовсім непогана людина насправді.

Брасбаунд. Він співчував злодієві, розуміючи, що й сам він злодій. Ви забуваєте, що він запровадив мою матір до в’язниці.

Леді Сісілі (м’яко). А ви дуже любили свою бідну матір і завжди були добрі до неї?

Брасбаунд (трохи засоромлений). Я гадаю, що був не гірший за інших синів.

Леді Сісілі (широко відкривши очі). О! не більше?

Брасбаунд (виправдуючись, повний сумних спогадів). Ви не розумієте. Не завжди можна було бути ніжним з моєю матір’ю. Вона, на жаль, мала дуже запальну вдачу, і вона... вона...

Леді Сісілі. Так, ви це говорили Говардові (щиро співчуваючи йому). Ви, мабуть, мали дуже нещасливе дитинство!

Брасбаунд (похмуро). Це було пекло! Ось чим було моє дитинство. Пекло!

Леді Сісілі. Як ви гадаєте, чи й справді вона була здатна вбити Ґоварда, як загрожувала, якби він не посадив її до в’язниці?

Брасбаунд (починаючи розуміти, що він морально потрапив у пастку). А якби й так? Адже він її пограбував! Чому він не допоміг їй здобути маєток, як сам його згодом здобув?

Леді Сісілі. Адже він говорить, що не міг цього зробити. Але, може, справжня причина в тому, що він її не любив. Ви ж знаєте, що коли не любиш людину, вигадуєш усілякі підстави, щоб не допомогти їй, а коли любиш — намагаєшся вигадати противні доводи.

Брасбаунд. Але його братній обов’язок...

Леді Сісілі. Чи маєте ви виконати свій обов’язок небожа?

Брасбаунд. Не грайтеся словами! Я виконую свій синовній обов’язок, і ви це знаєте.

Леді Сісілі. Але мені здається, що це треба було зробити за життя вашої матері: ви тоді мусили показати їй добрість та ласку. З того, що ви вчините зло вашому дядькові, тепер їй вже не буде користи.

Брасбаунд. Це навчить інших негідників поважати вдів та сиріт. Ви забуваєте, що існує правосуддя!

Леді Сісілі (з веселим виглядом струшуючи полагоджену куртку). О! Якщо ви лагодитесь убратись у горностаєву мантію й називати себе правосуддям, я вас зрікаюсь! Ви точнісінька копія вашого дядька. Вся різниця в тому, що він за це одержує п’ять тисяч фунтів на рік, а ви це робите задурно. (Підіймає куртку й обдивляється, чи не потребує вона ще лагодження).

Брасбаунд (похмуро). Ви вміло перекручуєте мої слова. Але ще досі жодному чоловікові й жодній жінці не пощастило примусити мене змінити свій намір.

Леді Сісілі. Та що ви! Це, мабуть, дуже приємно тим, хто має з вами справи, вони завжди можуть на вас здаватися. Але хіба це зручно для вас самого, коли вам доводиться змінити свою ухвалу?

Брасбаунд. Я ніколи своїх ухвал не міняю.

Леді Сісілі (встає, тримаючи куртку в руках). Ого! Нізащо я не повірю, що ви маєте ослячу затятість.

Брасбаунд (ображений). Ослячу затятість!

Леді Сісілі (швидко м’яко перепрошуючи). Ні, ні, ні! Я не те хотіла сказати. Ви — твердий! Непохитний! Рішучий! Із залізною волею! Незламний, як мур! Так?

Брасбаунд (сумно). Ви смієтеся з мене.

Леді Сісілі. Ні, я тремчу, запевняю вас. Ну, а тепер зробіть мені приємність і поміряйте куртку. Я так боюсь, що звузила рукав! (Тримає куртку напоготові).

Брасбаунд (машинально скоряючись). Мені здається, що ви вважаєте мене за дурня (Не попадає в рукав).

Леді Сісілі. Ні, всі чоловіки мають дурний вигляд, коли намагаються попасти в рукав...

Брасбаунд. Оле! (Обертається й вириває куртку; натягає її сам і застібає на нижнього ґудзика).

Леді Сісілі (жахаючись). Почекайте! Так не можна. Ніколи не обсмикуйте куртку за поли, капітане Брасбаунд; через це вона погано лежить. Дозвольте мені (енергійно обсмикує куртку). Так краще (застібає верхнього ґудзика). А тепер застебніть решту ґудзиків, починаючи з верхнього. Чи не муляє вона