Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Ви знаєте, хто це? — спитав він.

Вона зазирнула у банку, де річ, що плавала у бридкій суміші алкоголю та старої крові, раптом наблизилась до скла, яке збільшило кожну деталь. Роза з жахом відсахнулася.

— Це обличчя вам має бути відомим, міс Конноллі, — сказав Претт, — воно було зняте з тіла, яке знайшли позаминулої ночі в одному з провулків у Вест-Енді. На тілі був вирізаний знак хреста. Тіло належало вашому своякові, містерові Ебену Тейту, — він поставив банку на стіл доктора Гренвілла.

Роза повернулася до Гренвілла, який був так само приголомшеним цим доказом у своїй вітальні.

— Цієї банки ніколи не було в кімнаті Норріса, — сказала Роза. — Він би не попрохав мене прийти сюди, якби не був упевнений у вас, докторе Гренвілл. Тепер ви маєте бути впевненими у ньому.

Претт відреагував на це спокійною посмішкою.

— Я вважаю цілком очевидним, докторе, що ваш студент містер Маршалл уводив вас в оману. Він і є Вестендський Жнець. І лише питання часу, коли його буде заарештовано.

— Це якщо він не потонув, — зауважив Гренвілл.

— О, ми знаємо, що він ще живий. Цього ранку біля доків ми знайшли сліди на мулі, що виходять з води. Ми знайдемо його, і правосуддя здійсниться. Нам не потрібні інші докази, окрім цієї банки.

— Усе, що ви маєте, це екземпляр у банці з віскі.

— І маска з плямами крові. Біла маска. Така, як описували певні свідки, — Претт подивився на Розу.

Вона сказала:

— Він невинний. Це можу засвідчити...

— Засвідчити що, міс Конноллі? — Претт зневажливо фиркнув.

— Ви підкинули цю банку до його кімнати.

Претт наблизився до неї з виглядом такої люті, що вона відсахнулася.

— Ти маленька хвойда!

— Містере Претт! — обурився Гренвілл.

Але погляд вартового був прикутий до Рози.

— Ти гадаєш, що твої свідчення чогось варті? Я чудово знаю, що ти співмешкала з Норрісом Маршаллом. Що він навіть повіз знайомити свою повію зі старим— добрим татусем на Різдво. Ти не лише лежала під ним, ти ще й брешеш на його користь. Він убив Ебена Тейта на твоє прохання? Він допоміг тобі позбутися надокучливого свояка? — він повернув банку до обтягнутої тканиною скриньки для доказів. — О, так! Суд присяжних, звісно, повірить твоїм свідченням.

Роза повернулась до Гренвілла:

— Банки не було в його кімнаті. Я присягаюся!

— Хто санкціонував обшук кімнати містера Маршалла? — спитав Гренвілл. — Чому Нічна варта взагалі вирішила її обшукати?

На якусь мить Претт розгубився.

— Я лише виконував свій обов’язок. Коли надійшло повідомлення...

— Яке повідомлення?

— Лист, який сповіщав Нічну варту, що ми можемо знайти певні цікаві речі у його кімнаті.

— Лист від кого?

— Я не маю права розголошувати.

Гренвілл із розумінням посміхнувся:

— Анонім!

— Ми знайшли докази, чи не так?

— Ви ставите людське життя проти цього слоїка? Проти цієї маски?

— А ви, сер, мусили б подумати двічі, перш ніж ризикувати своєю бездоганною репутацією, захищаючи вбивцю. Тепер стало цілком очевидно, що ви жорстоко помилялись у тому молодику, як і багато інших, — він підняв скриньку з доказами і додав з нотками задоволення у голосі. — Тільки не я, — він стримано кивнув. — На добраніч, докторе. Не проводжайте.

Вони слухали його кроки, коли Претт ішов коридором, а потім двері зачинились за ним. За мить сестра доктора Гренвілла Елайза ввійшла до вітальні.

— Ця жахлива людина нарешті пішла? — спитала вона.

— Я боюся, усе доволі похмуро для Норріса, — Гренвілл зітхнув і опустився на стілець біля каміна.

— Ти нічого не можеш зробити, щоб допомогти йому? — запитала Елайза.

— Тепер буде замало навіть мого впливу.

— Він розраховує на вас, докторе Гренвілл, — сказала Роза. — Якщо ви та містер Голмс удвох захищатимете його, вони будуть змушені вас послухати.

— Венделл буде свідчити на користь Норріса? — спитала Елайза.

— Він був у його кімнаті. Він знає, що банки там не було. Так само, як і маски, — вона подивилась на Гренвілла. — Це все моя провина. Це все через мене та через Меггі. Люди, які хочуть її отримати, підуть заради цього на все.

— Навіть відправлять невинного чоловіка на шибеницю? — вразилась Елайза.

— Це щонайменше, — Роза рушила до Гренвілла, її руки простягалися до нього, благаючи повірити їй. — Тієї ночі, коли народилася Меггі, у палаті було дві медсестри та лікар. Тепер усі вони мертві, тому що моя сестра відкрила їм таємницю. Вони знали ім’я батька Меггі.

— Ім’я, яке ви ніколи не чули, — сказав Гренвілл.

— Мене не було в палаті. Дитина плакала, тож мені довелося винести її в коридор. Пізніше Аґнес Пул вимагала, щоб я їй віддала Меггі, але я відмовилася, — Роза ковтнула і тихо додала: — 3 того часу на мене полюють.

— То вони хочуть забрати дитину, — сказала Елайза. Вона поглянула на свого брата. — Їй потрібен захист.

Гренвілл кивнув.

— Де вона, міс Конноллі?

— Я сховала її. У надійному місці.

— Вони можуть знайти її, — сказав він.

— Я єдина, хто знає, де вона, — вона подивилась йому в очі і спокійно сказала. — І ніхто не змусить мене про це розповісти.

Він витримав її погляд, зважив.

— Я не маю сумнівів щодо цього. Вам вдавалося захищати її від лиха протягом тривалого часу. Ви краще, ніж будь-хто, знаєте, як треба вчинити, — раптом він підвівся. — Я мушу