Читати книгу - "Сини змієногої богині"

– На все воля богів, – замислено мовив Геродот.

– У нас кажуть, що білі коні – то коні богів, які іноді відпускають їх пастися в степах.

– Можливо, адже кому, як не богам, на таких конях їздити.

Табунець біляків з шести чи семи голів то пірнав у білий ранковий туман у долині і тоді здавався марою, фата морганою, то наче з нізвідки виринав на зеленій траві – все тією ж марою-примарою.

– Вони є і їх мовби немає, – Тімн пошкріб пальцем у бороді. – Бачити їх усі бачать, в кого очі є. Але близько до себе білі ще нікого не підпускали. На рівному щезають. Може, то й не коні, а всього лише омана? Цур їм пек!

– Але ж які гарні!.. Так би й дивився на них… Жаль, трієра надто швидко йде…

Вперше білих коней Геродот побачив, як плавав на Ексампей, до мідяного казана царя Аріанта. Вони паслися побіля озера, що звалося в тих краях «матір’ю Гіпаніса».[48] Мандрівний грек так і занотує до записника (згодом він ті нотатки перепише до своєї «Історії»): «Це озеро цілком правильно називається «матір’ю Гіпаніса», бо «він із нього випливає. Звідти пливе ріка Гіпаніс протягом п’яти днів шляху ще мілка…»

Місцями навіть доводилось сушити весла і йти на жердинах, а це марудно, дно драглисте, мочаристе, жердини часом входили в нього так глибоко, що потім спробуй їх витягти. А військова трієра – не річкове суденце на кількох веслярів.

У верхів’ї Гіпаніс – рівнинна ріка, привільно тече широкою долиною, на якій серед боліт і луків блищать озера й озеречка, протоки і єрики, переповнені рибою і птаством (пташиного галасу там було стільки, що аж вуха глухли!) – вони й виповнюють живлючі джерела ріки. Від озера Гіпаніс швидко і широко пливе вниз, вода в ньому ще солодка (прісна), цілком придатна для пиття. Геродот бачив, як тарпани з чорними смугами по спині, забрівши по черево в річку, неквапом цмулили чисту джерельну воду ріки. Він і сам її пив пригоршнями прямо з ріки – справді джерельна вода, справді солодка – п’єш і ніяк не нап’єшся. І так протягом перших п’яти днів плавби. Але на наступних чотирьох днях шляху і ген аж до моря вода в Гіпанісі стає чомусь гіркою, непридатною для вживання ні людям, ні тваринам. Чому?

І він занотує собі (щоб потім переписати вже в Афінах до задуманої «Історії»):

«Звідти (від озера, званого «матір’ю Гіпаніса». – В. Ч.) пливе ріка Гіпаніс протягом п’яти днів[49] шляху ще мілка і солодка, а наступних чотири дні шляху аж до моря дуже гірка, бо до неї впадає гірка річка. Вона настільки гірка, що хоч і мала собою, але її домішок дуже значний в Гіпанісі – великій річці. Ця річка пливе на межі скіфів-орачів і алазонів. Річка і та околиця, що з неї вона витікає, називається по-скіфськи Ексампей, а грецькою – Святі Дороги» (переклад Теофіля Коструби).

У скіфському логосі Геродот називає вісім великих рік Скіфів: Істр – Дунай, Тірас – Дністер, Гіпаніс – Південний Буг (або ще Бог), Борисфен – Дніпро, Танаїс – Дон. А ось ріки Пантикап, Гіпокірсис та Герос, неозначені й досі лівобережні ріки.

Серед неозначених і гіркий Ексампей, що впадає (чи тисячоліття тому впадав?) у третю ріку Скіфії і своїм йменням дав назву цілому краю, що його греки нарекли як Святі Дороги.

…Врешті-решт, після багатьох пошуків, припущень, суперечок та гіпотез, для локалізації загального Ексампея гуртом відібрали чотирьох кандидатів (всі, як і має бути за умовами пошуку, ліві притоки Південного Бугу): Гнилий Сланець, Мертвовод, Синюха та Чорний Ташлик… Кого з них скіфи свого часу називали Ексампеєм, а греки – Святими Дорогами? І про кого з них писав Геродот у своїй «Історії» і на березі якої з них цар Аріант поставив свій знаменитий казан?

Добре, що «батько історії» заздалегідь уточнив: річка Ексампей – ліва притока Гіпаніса. Але от загадка: на сьогоднішній карті України такої річки немає і не було за нашої пам’яті. Чи висохла і щезла тисячу років тому (чи й усі дві тисячі літ!), чи тепер вже по-іншому називається? Чи Геродот щось переплутав?

Отож сьогодні річки з йменням Ексампей на теренах України немає (навіть ім’я це невідоме, ніколи раніше не чуте), а в скіфів це була добре знана річка – як і однойменна місцевість, де вона протікала і яку врочисто звали Святими Дорогами.

Також було відомо: місцевість Ексампей – то колишній релігійний центр Скіфії. Знаходився він десь у межиріччі Гіпаніса – Борисфена. Достовірно відомо, що Ексампей-річка впадала в Гіпаніс з лівого боку і не де-небудь, а за чотири дні плавання вгору від моря. Але що мав на увазі Геродот під словом «море» – лиман чи Понт Евксинський? Та й берегова лінія звідтоді кілька разів змінювалася (все ж таки минуло ледь чи не три тисячі літ!) – то від чого ж починати вести відлік днів? До всього ж тоді і тепер були різні плавзасоби, тож і різну відстань вони проходили за день плавби. І ось уже 250 років сперечаються спеціалісти про те, де ж був, де впадав у Гіпаніс – Південний Буг загадковий Ексампей