Читати книгу - "Четверо в яхті"

Андрійко обережно витягнув його. Карта.

Він зліз назад у кімнату. Розклав карту на колінах. Це була німецька військова карта цієї місцевості. Посередині — величезна голуба пляма — «Спірдінг-зее». На вузькому кінці озера Андрійко помітив напис «Гут Гожиялки», а серед гострих ялинок — дві блакитні краплини: «Скарб-зее» і «Радісць-зее», а на півсантиметра далі — оленячий ріг.

Карта була стара, потріпана, погризена в кількох місцях, протерта на лініях згину. Тому Андрійко не сунув її в рюкзак чи кудись інакше…

Схилившись, він хвилин десять водив пальцем від одного квадратика до іншого.

І не даремно. В одному місці Андрійко помітив маленький червоний хрестик. Він оглянув усю карту, але більш нічого на ній не знайшов.

Андрійко довго розглядав цей хрестик. Потім витягнув з рюкзака блокнот.

Знову почав зганяти неслухняні думки, наче овець докупи. Кілька разів починав писати, викреслюючи, виправляючи, намагаючись систематизувати всі події, яких не вмів пояснити: і вчорашні, і сьогоднішні, на чолі з цим хрестиком.

Як це було важко! Хлопець писав, перекреслював, знову писав. Нарешті, так захотілося спати, що він махнув рукою на всі спроби пов'язати ці загадки в якусь логічну низку.

Він просто переписав на чистий аркушик усе те, чого не розумів. Чорновик зім'яв і кинув у залізну грубку. Вже хотів лягти на ліжко, коли внизу почулися кроки.

Андрійко одразу схопився. Це були нехороші кроки, вони скрадалися. Хлопець пригадав: у палаці нікого немає! На мить він втратив здатність рухатись. Але потім хвиля жаху підняла його на ноги. Машинально ховаючи аркушик у кишеню, схопивши карту, він розпачливо оглянув кімнату. Куди тікати? Скрадливі кроки вже чути на сходах. Куди тікати?

Боячись, що заскриплять дошки або загримить фанера, Андрійко все-таки кидається саме туди, до сходів на горище.

Хлопцям і справді набридли вже скарги Агнешки, тому Здісь досить легко відкрутився од роботи і вирушив ловити рибу. По дорозі він зайшов на город, щоб накопати черв'яків.

Було ще зовсім рано. Коли Здісь відштовхнув від пристані рибальський човен, сонце тільки виринало з-за горизонту, затягнутого серпанком. Було так тепло, що Здісь скинув светр і лишився в легенькій сорочці.

Рибалка не дуже замислювався над вибором місця — адже всю цю справу він затіяв, головним чином, для того, щоб не йти на сінокіс. Хлопець пригадав: здається, саме тут він ловив тоді рибу з Люциною, і завернув в очерет. Витягнув вудку і досить вдало закинув її в перше-ліпше віконце чистої води.

Було дуже тихо. Птахи ще не літали. Бджоли, оси, джмелі чекали перших променів сонця. Поверхня озера була зовсім гладка, немов залита зверху олією.

Тільки в очереті щохвилини щось плескалося. Щось виринало праворуч, ліворуч, позаду, водяні круги розбігалися, зштовхувались. Заінтригований Здісь обертався на кожний такий сплеск, намагаючись зрозуміти його причину. Але щоразу він бачив тільки хвильки, що розходилися в усі боки.

А вудка тим часом спала. Біло-червоний поплавець підплив до якоїсь очеретини і завмер. Так минуло чверть години. Це дратувало Здіся. Знову не щастить! І під Момайнами він нічого не зловив. Хіба тільки потім оті кілька мізерних рибок, що спіймав разом з Люциною? А може, це саме вона мала щастя, а він просто лякав рибу? Жодної не видно!

Сплески не вщухали, а поплавець дрімав. Думка легко перестрибнула від Люцини до Андрійка. Здісь і жалів його трохи, й засуджував. Бо як же це так, — не підкорятися колективу!

Раптом плескіт почувся саме там, куди задивився Здісь. На якусь частку секунди в повітрі мелькнув розкритий рот великої золотистої риби. Хлопець сам собі не вірив. Навкруги повно риби, а він сидить уже майже півгодини марно. От не щастить!

Здісь сердито схопив вудку і закинув туди, де сплеснуло. Поплавець доторкнувся до води і поволі посунувся вліво.

Хлопець якось мимоволі смикнув вудку вгору. На гачку затріпотіла…

Якою великою здалася йому ця краснопірка! Кінець вудки вигнувся. Здісь потягнув її до себе, але занадто сильно: риба промайнула біля його носа і знову опинилася над водою. Вона балансувала так кілька разів, і серце Здіся щоразу тривожно завмирало.

Нарешті він схопив рибу. Яка ж гарна: з темно-золотистою лускою, червоними плавцями, яскраво-оранжовими обідками навколо очей! Тремтячими пальцями він зняв її з гачка. Хвилину тримав у руці. Сантиметрів двадцять! Куди більша, ніж піймані тоді з Люциною.

Знову сплеснуло. Здісь закинув вудку в те саме місце. Є!

Ця краснопірка була менша, Здісь швидше зняв її і знову закинув вудку.

Тепер він чекав якусь мить. Поплавець раптом занурився, наче хтось його потягнув з величезною силою. Рибалка нервово смикнув вудку, сподіваючись спіймати акулу. На гачку билося щось маленьке, на смерть перелякане власним нахабством і наслідками, які воно викликало. Це був смугастий червоно-зелений окунець. Здісь випустив його.

Сплеснуло в іншому місці. Здісь закинув вудку туди. І знову, ледве принада торкнулась води, як щось заворушилося, поплавець поволі посунувся вбік. Розгніваний Здісь смикнув вудку і мало не випустив її — така важка вона була!

Вудлище вигнулося. Обличчя Здіся вкрилося дрібненькими краплинами поту. Він не знав, що робити. Хлопцеві здалося, що він чує тріск, що вудлище ламається. Він підняв вудку якнайвище, і зігнута бамбукова палиця, справді, ледве трималася.

Ну й риба! Це теж була краснопірка, тільки ще більша. Здісь зціпив зуби. Потім різко потягнув до себе, риба з розгону перелетіла на другий бік човна. Ці кілька секунд здалися Здісю огидним сном. Тільки тоді, коли риба впала на дно човна, його охопила хвиля дивної, досі незнаної втоми. Хлопець витер обличчя і задивився на товсту темно-золоту рибу. Вона була, мабуть, на чверть довша від спійманої перед цим, але