Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз 📚 - Українською

Читати книгу - "Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Претенденти на папаху" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 133
Перейти на сторінку:

— Може, через ваше консульство? — навіть не слухаючи її, вів далі він. — Може, через Веніаміна Олександровича?…

— Ні, мій графе. Я цього швидкісного методу трохи не розумію. Для чого, щоб поїхати провідати твою матір…

— Але ж там запитають: «Євграфе, це твоя дружина?»

— Ти відповіси: «Так. Прошу познайомтесь: пані Капітульська!» Чи тебе й тут треба вчити?

— Але то означає брехати?

— То чому? Я й справді пані Капітульська…

— Розумному досить, — мовив Сідалковський.

— Можеш сказати: то моя наречена. Ти зовсім став, як волога курка…

— Мокра, — уточнив Сідалковський.

— Пардон, мокра… Нам не треба нікуди поспішати, мій коханий. Тепер ми будемо завжди разом. А для цього треба, щоб час ішов повільно-повільно. Бо якщо люди дуже щасливі, то життя минає, як один день. Чи не так, мій коханий?

— Життя зіткане з протиріч, — погодився він, тоскно виглядаючи у вікно таксі, яке спіймав одразу за рогом свого будинку.

Виходячи з автомашини, Ядзя щось вклала йому до кишені й поцілувала в щічку. Євграф, відчувши в пальцях чималеньку купюру, глянув на неї з болем і тугою в очах. Він ще довго так дивився б, якби не згадав, що в таксі час — це гроші. Швидко поцілував їй ручку і почав повільно повертати голову з таким розрахунком, щоб якомога довше не випадати з поля її зору, бо твердо знав, що такий прощальний погляд, як і ніжні слова, найбільше подобаються жінкам, котрі свято вірять, що їхній обранець жити без них не може…

— Куди далі? — нагадав таксист про себе, а також про те, що, окрім лірично-поетичних поглядів, на світі існує ще й буденна проза, яка вимагає грошей і плану.

— На Відрадний, у нарсуд! — зітхнув Сідалковський.

— Нарсуд так нарсуд! Наше діло маленьке. Крути «баранку» та план виконуй. А хто й чого їде в нарсуд чи в прокуратуру — це нас, таксистів, не цікавить.

Сідалковський відчував, що таксистові дуже хочеться поговорити. Але він не заводився, як автомобіль без акумулятора. Сидів мовчки, дивився крадькома на лічильник і думав про одне: якби вибило два карбованці з копійками. Дав би троячку — і будь здоровий. А якщо понад три, доведеться давати п'ятірку. На щастя, на лічильнику вискочило два карбованці дев'яносто дві копійки. Сідалковський кинув таксисту троячку і своє звичне:

— Здачі не треба!

— Яка здача? Вісім копійок! Було б за що рота розкривати… А ще з дамою їздить!

— То не дама, шановний, — голосом Бубона заговорив Сідалковський. — То дружина.

— Мабуть, друга, коли гроші дає…— Таксист люто хряснув дверима, які Сідалковський не зачинив як слід, і натис на газ.

Судовий виконавець на якусь частку секунди підвів голову, глянув на Сідалковського і тут же, ніби не виявивши нічого цікавого для себе, опустив її в свої папери.

— Прізвище!

— Чиє? — запитав Сідалковський, бо його прізвище стояло на повістці.

— Не моє ж! — знову на мить підвів голову виконавець, ніби йому важко було тримати її рівно.

— Мабуть, і не моє,— знизав плечима Сідалковський.

— Саме ваше!

— Сідалковський. А що, в повістці нерозбірливо записано?

— У повістці розбірливо, навіть дуже! Але з повісткою міг прийти і посторонній, скажімо, двірник, і заявити, що знайшов її на вулиці.

«Невже я схожий на двірника? — вражено подумав Сідалковський. — Кожушок, вельветовий костюм, чеський галстук. А втім, тепер і двірники так одягаються. Влаштовуються в двірники, аби лиш прописка й квартира в столиці».

— Ім'я?

— Євграф, — вимовив він так тихо, що якби хтось поруч стояв як свідок, то не зміг би підтвердити, що саме він це сказав.

— Паспорт є?

— Же ву прі!

Виконавець знову підвів голову. Цього разу на його обличчі з'явився вираз здивування.

— Тут вам не Франція. А хутір Відрадний, між іншим, не Монпарнас.

— Я знаю.

— Знаєте, то розмовляйте зі мною конкретно. Ніяких відхилень…

— Лягаю на курс! — випалив Сідалковський.

Виконавець опустив на стіл картотеку, підпер для чогось двома кулачками малесеньке підборіддя і, не спускаючи з Сідалковського очей, запитав:

— Оце сядемо й будемо розмовляти? Чи будемо працювати?

— Працювати, — трохи поспішно і навіть насторожено відповів Сідалковський, бо в цьому дідусеві було щось колюче й загрозливе.

— Ось заява позивачки. Он там стіл. Сідайте і знайомтесь.

Поки Сідалковський вивчав заяву, невеличкий на зріст виконавець ще раз допитливо зміряв його фігуру, потім для чогось обійшов навколо нього, ніби заворожив, і, зупинившись за спиною, що Сідалковському не дуже сподобалося, немов вистрелив під вухом:

— Ви проходите по статті 140-й цивільного кодексу!

— Це краще, ніж кримінальний?

— Краще, але довше!

— Не зрозумів, — щиро відповів Сідалковський.

— Установлять батьківство, припаяють аліменти, дружина попиляє років вісімнадцять, тоді зрозумієте…

Сідалковський уже не слухав його. Він читав заяву, і йому ставало моторошно. Усього чекав від Ії, але такого… Обличчя його вкрилося по-справжньому червоними плямами, бо кожний факт, викладений у її заяві, говорив: позаду трясовина — відступати нікуди. «Заява… Заява… — крутилося на думці.— Одна в загсі, друга в нарсуді. Життя зіткане з протиріч. Ось тобі й нова робота! Ось тобі й Вапнярка, ось тобі й Варшава… Та вони що, збожеволіли, оті Карапєт? То через оголошення чоловіків шукають, то через суди… Їх самих судити треба!»

— Що не ясно — питайте! — знову випалив під вухом дідок, помітивши, що Сідалковський надовго затримався на одній із сторінок, їх було аж дванадцять.

— Що означає ця стаття?

— Установлення батьківства. Юридично говориться так…

— Не треба, — попросив Сідалковський, помітивши, що до зали зайшли дві жінки.

Виконавця це, очевидно, розгнівило.

— Дітей на стороні народжувати вмієте, час

1 ... 91 92 93 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз"