то образ жінки, оголеної зовсім безсоромно, і велику честь ідолу тому творили газяни, а найбільше жінки, свічки запалюючи і пахучими кадилами кадячи, — біс-бо в ідолі тому жив, багатьох зваблював у сонних примарах, переконуючи дівчат чи жінок до нечистого шлюбу. Із того ідола, що на площі високо стояв, коли зближалися християни, зразу утік біс, скинувши ідола на землю. Ідол же, впавши додолу, розбився на багато частин, бо мармуровий був, й убив двох людей невірних, що там стояли, сміялися, насміхаючися з християнського співу. Те чудо бачивши, багато еллінів увірували в Христа і приєдналися до християнства, ішли до святої церкви і хрещення святого просили, було ж їх число тридцять два мужі і сім жінок. І була радість для вірних подвійна — через щасливий прихід пастирів їхніх і через спасення душ людських. Пробув же блаженний Йоан митрополит у Газі два дні, пішов до Кесарії, відпроваджували його християни далеко. А через декілька днів прийшов у Газу царевий муж, вищезгаданий Кинегій, що мав зі собою багатьох сановників і воєводу з воїнською силою, і настрашилися елліни вельми, деякі навіть утекли з града. Наступного дня, зібравши всіх градоначальників і весь люд, показав їм царський наказ, на зруйнування ідольських храмів і на розбивання ідолів виданий. І коли всі почули прочитане, підняв народ нечестивих голоси свої, почали плакати і ридати. Того терпіти не мігши, Кинегій дав знак воїнам — і вони кинулися на них, почали бити і розігнали зібрання нечестивих. Християни ж радістю великою веселилися, дякуючи царям, багатьма похвалами прославляючи їх. Тоді з воїнством кинулися і побігли на ідольські храми, і почали з шумом великим їх руйнувати. Було ж у граді відомих ідольських капищ вісім: сонця, Венери, Аполона, Прозерпіни. Гекати, Єрона, Фортуни і Марса, що був від усіх більший і серед нечестивих найшанованіший. Ще й инших було незчисленно ідолів — по торжищах і майданах, по різних спорудах і стінах градських, і навколо града на шляхах, і вертоградах, і нивах. І за десять днів всіх тих ідолів християни розбили і храми скверні ідольські зруйнували, окрім Марнасового, великого і прекрасного храму. Про нього ж багато говорили, щоб не руйнувати його, але, очистивши від скверн ідольських, освятити на церкву Божу. І коли багато хто так хотів і радив, Порфирій святий молився до Бога, від Нього звідомлення про те просячи. І коли відправляли в церкві святій службу, дитина мала з народу скрикнула: "Хай буде спалено і зруйновано храм Марнаса, бо великою кров'ю людей, на жертву бісам заколених, осквернений був. І основи його із землі викопані і розкидані нехай будуть, а на тому місці новий храм божественний хай буде споруджено". Мала ж та дитина сім років, і думали клирики, що мати навчила говорити так, і, взявши хлопчика, почали страшити, наче бити хотіли, щоб сказав, хто навчив його це говорити. Дитина ж почала говорити по-грецьки, те саме кажучи, — аби спалений і зруйнований був храм Марнаса. 1 пізнали, що від Духа Святого говорить: семилітній-бо був і не навчений, а по грецьки промовляв добре. Повіривши словам хлопця, спалили і .зруйнували прекрасне Марнасове капище аж до фундаменту, який, викопавши із землі, розкидали по майданах і шляхах, щоби всі його топтали. 1 ридали через те нечестиві вельми. Тоді по всіх домах і замкнених хатах еллінських воїни ходили, збирали схованих ідолів — і, багато їх зібравши, склали в скирти і вогнем великим запалили. Так в еллінському граді було ідолослужіння викорінено. Кинегій же, смиривши добре градоначальників нечестивих і за кривду, яку християни від них мали, відомстивши, повернувся до царів. Частину ж воїнства, на прохання святителя, залишив у граді, щоби ідолопоклонники знову не підняли свій ріг на християн. Після цього святитель Христовий на місці, де Марнасове було капище, заснував церкву хрестоподібно, її ж зображення цариця Євдоксія на хартії намальоване прислала, і тридцять стовпів мармурових, серед них два, наче ізмарагди, мали виблискувати. І за п'ять років звели церкву краси незрівнянної, кращу за попередній Марнасовий храм. її освятивши, архиєрей Божий Божественну відправив Службу, дяку велику воздаючи Христові Господеві, що на тому місці, на якому раніше нечисті криваві жертви приносили несправжнім богам, почала приноситися безкровна пречиста жертва істинному Богові. Спорудили і притулок для подорожніх за золото, яке від благочестивої цариці отримали, і давали перепочинок подорожнім й убогих годували. Пасли ж стадо Христове словом Божим, і збільшувалося число вірних щодня: багато-бо з еллінського блуду, залишаючи ідольське нечестя, наверталося до Христа Бога. Инші ж елліни з'їдалися гнівом і заздрістю, бачивши християнство, що красно квітувало і примножувалося, еллінство ж в'януло і зменшувалося. І ще один раз спробували насмілитися злістю своєю на святого пастиря і на стадо його.
Була ж колись суперечка економа церковного з одним ідолопоклонником, знатним громадянином, йому ж ім'я Сампсихій, про одну річ, яка до церковних володінь належала. Зчинилася сварка і галас з обох боків, збіглися вірні та невірні, помагали кожен своєму. Вірні — економові, невірні ж — Самп сихію. Але тому. що більше невірних було, перемагали вони вірних і підняли боротьбу, схопиіли палиці і зброю й убили з вірних семеро людей. Багатьох дужо зранили, потім кинулися з безчинним галасом і шумом, побігли у двір єпископа, хотіли убити Порфирія святого. Він же, довідавшися, сказав додиякона Марка: "Втікаймо, брате, і сховаймося швидко, доки мине гнів Господній". І, перелізши стіну на инший бік двору, бігли і сховалися в одної дівчини вбогої на ім'я Салатія. що була еллінкою невір'ям, осиротіла по батьках, мала ж бабусю свою, що на одрі хвороби лежала, їй же служила, годуючи її з праці рук своїх. Та дівчина сховала в себе єпископа святого і диякона його, їжу і пиття давала їм. І перебував у неї святий Порфирій день той, і ніч, і наступний день цілий. Наступної ночі, коли затихли гамір і бентега, прийшов святий із Марком до свого дому і побачив, що все розграбоване, і блаженного Варуха, що лежав зранений і ледь дихав. І про все те християни, пославши скоро до Кесарії, сповістили антипатові. Той же послав воїнство, взяв усіх тих, від кого піднялася та бентега й убивство. І одних покарав смертю, а инших, бивши жорстоко, відпустив живими. І з того часу замовкли зовсім нечестиві. І прожив святитель Христовий Порфирій подальший час життя свого в мирі і тиші добрій. Вищезгаданій же дівчині Салатії, у якої ж від рук убивць сховався, віддячив, просвітивши її святим
